Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Променева терапія має паліативний характер і не конкурує з хірургічним втручанням. Більшість сарком м'яких тканин, особливо в дорослих осіб, резистентні до променевої терапії, хоча в клінічній практиці спостерігаються випадки неочікувано високої чутливості цих пухлин до іонізуючої терапії. До радіоре-зистентних належать такі види саркоми м'яких тканин: фібро-саркома, нейросаркома, міксосаркома. Чутливість до іонізуючого випромінювання виявляють синовіальна саркома, незрілі форми ліпосаркоми, деякі судинні та мезенхімальні види саркоми. Променева терапія застосовується також у доопераційний період. Вона зумовлює пригнічення мітотичної активності пухлини, знищує найбільш анапластичні її елементи. Це створює сприятливі умови для подальшої радикальної операції і спричинює зменшення частоти локальних рецидивів на 15 %. При великих пухлинах застосовується доопераційна променева терапія в сумарній дозі 45—50 Гр. Радикальна операція проводиться через 3 тиж, і надалі після загоєння рани на ложе пухлини доводиться доза опромінення до 65 Гр полем, зменшеним до розмірів пухлини.
Післяопераційна променева терапія забезпечує значне пригнічення росту резидуальної пухлини в ділянці її ложа, що супроводжується зменшенням відсотка локальних рецидивів. У пла-
_Частина друга. Спеціальна онкологія_
426
ні застосування променевої терапії після радикальної локальної операції остання призначається в сумарній вогнищевій дозі 55 Гр методом дрібного фракціонування. Безпосередньо до самого ложа пухлини рекомендується підвести сумарну вогнищеву дозу 65 Гр методом зменшення розмірів поля опромінення.
Застосування методів внутрішньотканинної гамма-терапії при певних анатомічних умовах дає змогу проводити органозберігаючі операції.
Методика самостійного курсу променевої терапії така. На першому етапі дрібними фракціями (2—2,5 Гр) опромінюють усю зону можливого розміщення пухлини сумарною дозою до 50 Гр. Після цього розміри поля зменшують до розміру первинної пухлини і продовжують опромінення до сумарної дози 64—70 Гр. Подальше збільшення сумарної дози понад 70 Гр може спричинити тяжкі функціональні порушення. Зону регіонарних лімфатичних вузлів опромінюють аналогічно дозою до 60 Гр із лікувальною метою та 40 Гр — із профілактичною. Променева терапія здійснюється на гамма-терапевтичних апаратах, бетатронах або лінійних прискорювачах.
Більшість видів саркоми м'яких тканин у дорослих резистентні до сучасних цитостат ичних препаратів, у дітей вони більш чутливі до цитостатиків. Ефективними виявилися такі цитостатики, як циклофосфамід, іфосфамід, вінкристин, дактиноміцин, до-ксорубіцин. карміноміцин. дакарбазин. Ефективність мо-нохіміотерапії становить 10—25 %, у дітей — 25—60 %. Значно поліпшилися результати цитостатичної терапії сарком м'яких тканин після введення в клінічну практику схем комбінованої інтермітивної хіміотерапії. Найкращі результати (повна регресія — 15 %, часткова — 40 %) спостерігаються при застосуванні схеми циклофосфамід + вінкристин + дакарбазин. Ефективність інших схем дещо менша. У дорослих цитостатична терапія має паліативний характер і застосовується переважно при лікуванні генералізованих форм саркоми м'яких тканин.
Упродовж останніх років вивчається питання щодо ад'ювант-ної хіміотерапії після радикального оперативного втручання. Переконливих результатів на користь такого підходу не отримано.
Сприятливі віддалені результати лікування отримані при проведенні неоад'ювантної хіміотерапії. Ця лікувальна тактика може
Розділ 19. Гемобластози
сприяти зменшенню обширності радикальної операції і частоти локальних рецидивів.
Прогноз. П'ятирічне виживання після самого хірургічного лікування досягається в 30—55 % хворих. У 40—60 % оперованих протягом перших 2—3 років виникають локальні рецидиви, частота яких зростає зі зменшенням ступеня гістологічної диференціації пухлини. Локальний рецидив, як правило, перебігає злоякісніше, ніж первинна пухлина, його наявність збільшує можливість гематогенного метастазування.
Комбінація радикальної операції із променевою терапією дає змогу отримати п'ятирічний безрецидивний період у 60 % випадків, а місцеві рецидиви спостерігаються в 10—20 %. Ад'ювант-на хіміотерапія обумовлює збільшення п'ятирічного виживання хворих до 80 %, десятирічного — до 70 %.
Розділ 19. ГЕМОБЛАСТОЗИ
Під назвою "гемобластози" об'єднані злоякісні пухлини кровотворної та лімфатичної системи. Якщо патологічний процес первинно виникає в кістковому мозку, який заселяється пухлинними клітинами, то такі форми гемобластозів зараховують до лейкозів, розгляд яких належить виключно до компетенції гематологів. До компетенції онкологів разом з гематологами входять не-лейкемічні гемобластози, коли первинна пухлинна трансформація гемопоетичних клітин відбувається поза межами кісткового мозку. Це, насамперед, лімфоми (Годжкіна та негоджкінські) — пухлини лімфоїдної тканини різного походження, лінійної належності та ступеня зрілості. Мієломна хвороба — захворювання, що належить до групи парапротеїнемічних гемобластозів, також розглядається клінічною онкологією.
