Інфекційні хвороби, які вражають нервову систему - Суренко М.С.
ISBN 966-7985-53-9
Скачать (прямая ссылка):
Патогенетично виділяють контактні та гематогенні форми стафілококового менінгіту. Контактні форми стафілококового менінгіту виникають у результаті безпосереднього переходу запального процесу на мозкові оболонки при остеомієлітах кісток черепа або хребта, гнійних отитах, абсцесах мозку, нагноєннях епідуральних кіст та субдуральних гематом. Гематогенні форми спостерігаються у хворих із загостренням бронхоектатичної хвороби, абсцесом легень, при септичних абортах, панариціях і пароніхіях, підшкірних флегмонах, фурункулах і карбункулах. Протікають вони особливо тяжко, тому що завжди є проявом септикопіємічного процесу. Клініка. Стафілококовий менінгіт характеризується бурхливим початком з підвищенням температури до значних цифр (39—¦40°С).
74
яка в наступні дні має ремітуючий чи постійний характер. Блювання зустрічається рідко, частіше приєднується на 4—6-й день хвороби. Перебіг стафілококового менінгіту позначається винятковою тяжкістю і посилюється тим, що менінгіт розвивається переважно на тлі стафілококового сепсису чи інших вогнищ інфекції. У клінічній картині чітко виступають зміни септичного характеру: блідо-сірі шкірні покрови, зниження артеріального тиску, глухість серцевих тонів, збільшення печінки і селезінки. Може бути геморагічне висипання. Свідомість хворих пригнічена, може змінюватися загальним занепокоєнням і руховим збудженням, періодично виникають клонікотонічні судоми, можливий тремор кінцівок.
Клінічна картина надзвичайно різноманітна, але менінгеальні симптоми, як правило, чітко виражені. Нерідко зустрічаються вогнищеві неврологічні симптоми у вигляді враження III, V, VII, XI пар черепних нервів, розвитку парезів і паралічів центрального характеру.
При стафілококових менінгітах є схильність до абсцедування та частого утворення блоку лікворних шляхів. Вже через 7—10 днів від початку захворювання в мозкових оболонках та мозку є чітко від-межені гнійні порожнини, майже завжди численні, які нерідко з'єднуються між собою. Тривалий перебіг хвороби характерний для стафілококового менінгіту та пояснюється багатьма причинами. Крім схильності до абсцедування має значення і наявність великої кількості не чутливих до антибіотиків штамів стафілококів та швидкий розвиток стійкості в процесі лікування, а також тяжкість ліквідації первинного осередку.
Характерна риса стафілококових менінгітів — відсутність терапевтичного ефекту від широко застосовуваних антибіотиків, що зв'язано з розвитком антибіотикостійкості.
Діагноз ставлять на підставі особливостей клінічного перебігу (септикопіємія з первинним гнійним осередком), що дозволяє запідозрити стафілококову природу менінгіту.
Після одужання нерідко спостерігаються залишкові явища, іноді розвиваються абсцеси мозку.
Менінгіти стафілококової етіології належать до найбільш прогностично несприятливих, що призводять до високої летальності — 20-60%.
Діагностика. Підтверджується діагноз бактеріологічно. Матеріалом для бактеріологічного дослідження є кров, ліквор, вміст гнійних вогнищ. Для підтвердження діагнозу можна також використовувати серологічні методи дослідження — реакцію наростання титру специфічних антитіл до аутоштаму в РА.
75
Зміни з боку крові характеризуються вираженою анемією (до
1,5—2 млн еритроцитів), нейтрофільним лейкоцитозом, частіше з різким ядерним зсувом вліво до юних і промієлоцитів, анеозинофі-лією, прискореною ШОЕ.
СМР характеризується значним підвищенням рівня білка (3—9 г/л) при відносно невеликому цитозі (1,2—1,5*109/л) переважно нейт-рофільного характеру. Знижується вміст глюкози і хлоридів.
Лікування.
Лікування до отримання антибіотикограми збудника доцільно проводити комбінацією з 2—3 антибіотиків у максимальних терапевтичних дозах. Відносно хороший ефект до отримання антибіотикограми спостерігали при призначенні ампіциліну з гентаміцином, цефалоспори-нів із ампіциліном.
Антибіотики варто застосовувати з імунотерапією. Успішно застосовували донорський антистафілококовий іму-ноглобулін (у дозі не менше 180 ME на добу протягом
4—7 днів), гіперімунну антистафілококову плазму (3—5 вливань з інтервалом у 2 дні), антистафілококові фаги.
Патогенетична терапія — як і при менінгіті менінгококової етіології. За наявності гнійних вогнищ обов'язковим є оперативне втручання.
Профілактика.
Специфічна профілактика здійснюється за допомогою стафілококових вакцин та стафілококового анатоксину (розчин та таблетований). Застосування вакцин з убитих стафілококів чи їхніх антигенів хоча й призводить до появи антимікробних антитіл, але тільки проти тих се-роваріантів, з яких виготовлена вакцина. Стафілококовий анатоксин створює антитоксичний імунітет тільки проти стафілококів, які лізуються головним чином фагами І групи.
8.4. Стрептококовий менінгіт
Незважаючи на широке поширення стрептококової інфекції з великою і різноманітною патологією, гнійні менінгіти стрептококової природи зустрічаються рідко та є одним із проявів сепсису. Гнійні менінгіти стрептококової природи можуть виникати в хворих ендокардитами в результаті септичної емболії судин оболонок мозку.
