Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Медицина -> Суренко М.С. -> "Інфекційні хвороби, які вражають нервову систему " -> 31

Інфекційні хвороби, які вражають нервову систему - Суренко М.С.

Суренко М.С. Інфекційні хвороби, які вражають нервову систему — АРТ-ПРЕСС, 2003. — 104 c.
ISBN 966-7985-53-9
Скачать (прямая ссылка): infekciynihvoroby2003.djvu
Предыдущая << 1 .. 25 26 27 28 29 30 < 31 > 32 33 34 35 36 37 .. 44 >> Следующая

Н. influenzae не чуттєві до натрієвої солі бензилпеніциліну і сульфаніламідних препаратів. За відсутності ефекту в хворих від застосування пеніциліну в масивних дозах протягом 3 діб завжди варто пам'ятати про можливість інфлюенц-менінгіту.
Прогноз при своєчасному і правильному лікуванні сприятливий. Залишкові явища рідкі. Після перенесеного менінгіту можуть залишитись неврологічні ускладнення (глухота, мозочково-пірамідна недостатність, децеребраційна ригідність, гідроцефальний синдром). Без лікування смерть настає на 3—4-й тижні хвороби. Летальність, обумовлена цим захворюванням, у різні роки коливається в межах 3,9-33%.
Діагностика. Діагноз підтверджується виділенням гемофільної палички з ліквору. У спинномозковій рідині можна знайти капсульний антиген гемофільної палички за допомогою реакції зустрічного імуноелектрофорезу чи імуноферментного методу.
Зміни в лікворі. При люмбальній пункції СМР витікає під підвищеним тиском, білувата, каламутна. Для цього менінгіту характерна дисоціація між вираженою каламутністю СМР і відносно невеликим цитозом (500—1000 кл у 1 мкл). У цих випадках виражена каламутність, пов'язана з дуже великою кількістю бактерій у СМР. Бактерії можуть бути легко виявлені при бактеріоскопічному дослідженні. Зазвичай цитоз виражається декількома сотнями клітин,
72
проте може бути 1000 клітин і більше в 1 мкл (склад — нейтрофіль-ні гранулоцити), концентрація білка пропорційна цитозу. Вміст цукру в СМР знижується, особливо при затяжному перебігу менінгіту. При ефективному лікуванні цитоз і вміст білка в СМР нормалізуються протягом 10—12 діб.
Загальний аналіз крові. У ранній термін хвороби (до 10-го дня) у крові частіше відзначається нейтрофільний лейкоцитоз (12000— 37000 клітин у 1 мкл), у більш пізній термін — невеликий нейтрофільний зсув при нормальній кількості лейкоцитів. ШОЕ різко збільшена.
Лікування.
Необхідно рано розпочати етіотропну терапію. Найбільш ефективним і малотоксичним був ампіцилін, однак в останні роки все частіше виділяють штами гемофільної палички, резистентні до ампіциліну (бета-лактамазопо-зитивні), тому рекомендують почати лікування з левоміцетину в дозі по 100 мг/кг/добу дітям та по 4 г/добу дорослим, препарат вводять внутрішньовенно через 6 годин (по 1/4 добової дози). Випадки стійкості збудника до хлорамфеніколу зареєстровані, але рідкі. З інших засобів для початкової терапії підходять цефалоспори-ни, а саме цефуроксим, цефатаксим і цефтріаксон. Після отримання антибіотикограми, якщо збудник виявиться чутливим до ампіциліну, переходять на цей антибіотик. Ампіцилін уводять внутрішньовенно в добовій дозі 200—400 мг/кг дітям і 6 г дорослим (по 1 /6 добової дози через кожні 4 години.) Лікування тривале, до 7—10-го дня нормальної температури і зниження цитозу до 20—50 клітин у 1 мкл цереброспинальное рідини. Патогенетична та симптоматична терапія проводяться за загальною схемою.
Профілактика.
Специфічна профілактика не розроблена.
Основним профілактичним заходом інфлюенц-менін-гіту є своєчасна ізоляція хворих.
Екстрена профілактика. Здоровим носіям гемофільної палички типу b і особам, які контактують із хворими на гемофільну інфекцію, рекомендується рифампіцин усередину в дозі 20 мг/кг/добу протягом 4 днів.
73
8.3. Стафілококовий менінгіт
Стафілококовий менінгіт — один з проявів стафілококової інфекції, він складає 1—3% серед гнійних менінгітів.
Етіологія. Збудником захворювання є стафілококи. Род Staphylococcus, який належить до сімейства Місгососсасеае, включає в себе більше 20 видів. Найбільше значення має вид Staphilococcus aureus, але хворобу можуть викликати й інші види роду Staphylococcus, у тому числі Staphilococcus epidermidis.
Стафілококи — унікальні мікроорганізми. Вони можуть уражати будь-яку тканину, будь-який орган, викликаючи більше 100різних захворювань. Ця їхня властивість обумовлена тим, що стафілококи мають у своєму розпорядженні великий комплекс факторів патогенності.
Епідеміологія. Оскільки стафілококи є постійними мешканцями шкіри і слизових оболонок, захворювання, викликані ними, можуть мати характер або аутоінфекції (при різних ушкодженнях шкіри й слизових оболонок, у тому числі й при мікротравмах), або екзогенної інфекції, обумовленої контактно-побутовим, повітряно-краплинним, повітряно-пиловим шляхами зараження.
Патогенез. Стафілококи легко проникають в організм через дрібні ушкодження шкіри й слизових оболонок і викликають різні захворювання: від юнацьких вугрів (acne) до найтяжчого перитоніту, ендокардиту, сепсису, септікопіємії тощо.
Стафілококовий менінгіт звичайно є ускладненням первинного гнійного захворювання екстракраніальної локалізації: гнійного отиту, флегмони, абсцесу легень та ін., тобто являє собою метастатичні вогнища гострих і хронічних гнійних процесів чи є одним із проявів септицемії. У той же час стафілококовий менінгіт належить до числа порівняно рідких проявів стафілококової інфекції, що, на думку деяких дослідників, пояснюється незначною спорідненістю збудника до мозкових оболонок.
Предыдущая << 1 .. 25 26 27 28 29 30 < 31 > 32 33 34 35 36 37 .. 44 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed