Інфекційні хвороби, які вражають нервову систему - Суренко М.С.
ISBN 966-7985-53-9
Скачать (прямая ссылка):
Діагностика. Для паразитологічного підтвердження діагнозу необхідне виділення культур амеб родів Acantamoeba, Naegleria. З цією метою СМР, а також шматочки тканин головного мозку (посмертно) висівають на агар, заселений бактеріями. Використовують також культури тканин. Застосовують метод інтраназального зараження
65
щурів. Розроблені серологічні методи діагностики (РЗК, РФА). Розпізнавання утруднене через рідкість захворювання та низьку ін-формованість про нього лікарів. У більшості випадків діагноз встановлюється посмертно. Діагностичне значення мають епідеміологічні дані (купання хворих за 3-7 днів до захворювання в прісних водоймах з болотянистим дном, де живуть вільномешкаючі амеби, сезонність: липень — серпень).
Лікування.
Лікування хворих з підозрою на амебний менінгіт, викликаний Naegleria, проводять невідкладно, не очікуючи підтвердження діагнозу. Засіб вибору — амфотері-цин В по 250 ОД/кг, при необхідності дозу збільшують до 1000 ОД/кг. Препарат вводять внутрішньовенно краплинно через добу. Лікування триває 4—6 тижнів. Амфо-теріцин В є токсичним препаратом, викликає побічні реакції, тому його парентеральне застосування обмежується тільки потенційно смертельними грибковими інфекціями і паразитарними інвазіями. Врятувати хворих вдається тільки при рано початій терапії амфотеріци-ном В.
Ефективного лікування інвазії, викликаної Acantamoeba, не встановлено.
Патогенетична та симптоматична терапія проводиться за загальною схемою.
Профілактика.
Специфічна профілактика не розроблена. Неспецифічна профілактика — необхідний ретельний гігієнічний догляд плавальних басейнів та водоймищ для купання.
66
Розділ 8
ВТОРИННІ ГНІЙНІ МЕНІНГІТИ ТА МЕНІНГОЕНЦЕФАЛІТИ
Вторинні менінгіти є ускладненням інших інфекційних захворювань, запальних і незапальних уражень органів і систем організму.
При уточненні діагнозу необхідно провести детальне соматичне обстеження хворого для виявлення первинного гнійного вогнища (пневмонія, отит, мастоїдит, етмоїдит, фронтит, фурункульоз тощо) "Варто поставити собі правилом: при всякому синдромі менінгіту ретельно оглядати вуха хворого, тому що найчастіше діагностичні помилки відносяться до отогенного менінгіту і виникають у результаті недотримання цього правила" (А. Ф. Білібін, 1961). Інші автори (В. В. Васильєв, В. І. Комар, 1994) вважають: "Обов'язково треба проводити огляд додаткових пазух носа і рентгенологічне дослідження органів грудної клітки". Проте в ряді випадків виявити локалізацію первинного вогнища неможливо.
8.1. Пневмококовий менінгіт та менінгоенцефаліт
Пневмококовий менінгіт — одна з найбільш тяжких форм гнійного менінгіту, яка відзначається бурхливим перебігом та високою летальністю — 42—58%. За частотою поширення серед гнійних менінгітів займає друге місце після менінгококового.
Етіологія. Збудник — Streptococcus pneumoniae, належить до роду Streptococcus, родини Streptococcaceae, у якому займає особливе місце. Має форму, що нагадує полум'я свічки (один кінець клітини загострений, інший сплющений). Розташовується звичайно парами, іноді у вигляді коротких ланцюгів. В організмі людини утворює капсулу. Грампозитивний. Антигенна структура представлена О-соматичним антигеном і капсульним полісахаридним антигеном. За полісахаридним антигеном пневмококи розділені на 83 серотипи, 56 з них поєднані в 19 груп, 27 представлені самостійно. Пневмококовий менінгіт викликається пневмококами різних серологічних типів.
Головним фактором патогенності є капсула. Безкапсульні пневмококи втрачають вірулентність.
Епідеміологія. Пневмококи поширені повсюдно. У багатьох людей вони знаходяться у верхніх дихальних шляхах, не викликаючи ніяких симптомів.
67
Передача від людини до людини відбувається в основному повітряно-краплинним шляхом.
На сьогодні пневмококова інфекція є однією з найпоширеніших. Пневмококи є основними збудниками гострих і хронічних запальних захворювань легень, вони обумовлюють до 30% гнійних менінгітів. Можуть викликати також фарингіти, отити, синусити, ендокардити, перітоніти й інші ураження внутрішніх органів (при гематогенній дисемінації).
Пневмококовий менінгіт зустрічається як спорадичне захворювання, але можливі й окремі спалахи.
Патогенез. Пневмококи безсимптомно персистують на слизових оболонках порожнини рота і верхніх дихальних шляхів. Провідне значення в активізації пневмококової інфекції мають фактори, що порушують динамічну рівновагу між макро- і мікроорганізмами. До таких несприятливих обставин належать переохолодження, перевтома, гіповітаміноз, стресові ситуації та інші фактори, що порушують резистентність макроорганізму.
Пневмококовий менінгіт частіше зустрічається як первинний: розвитку менінгіту сприяють давні травми черепа. Простудні захворювання в таких хворих часто навіть у віддалені після травми терміни призводять до розвитку пневмококових менінгітів. Лише в деяких випадках діагностують пневмонію, трахеобронхіт, гнійний отит, які передують менінгіту або виникають одночасно з ним. Клініка. Подібна до менінгококового менінгіту, але характеризується ще більшою тяжкістю. Відмінною рисою є велика частота ураження тканин мозку.
