Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
Вивчення особистості вимагає виявлення різноманітних соціальних зв'язків особистості з суспільством, його елементами (соціальними групами, інститутами, організаціями, цінностями і т.ін.). Перш за все необхідно з'ясувати місце, положення особистості в системі соціальних спільнот. Положення розкривається через поняття статусу, тобто позиції особистості в соціальній системі, зв'язаній з належністю до соціальної групи, і аналіз її соціальних ролей, і того, як вона ці ролі виконує [3, 4].
Соціологи відрізняють запропоновані і набуті статуси. Якщо перші визначаються обставинами (наприклад, статус городянина), походженням, місцем народження, то другі — зусиллями самої людини (наприклад, статус спеціаліста). Статуси можуть бути формалізованими (наприклад, директор підприємства) і неформалізованими (лідер колективу, групи). Статус і роль тісно пов'язані. Соціальні ролі — це ті функції особистості, які обумовлені соціальним статусом. Статус і роль відбивають динамічні і статистичні аспекти соціального стану [7].
Якщо статус — це об'єктивне, то соціальна роль — єдність об'єктивного і суб'єктивного. Статус позначає місце індивіда в соціальній системі, роль — це сукупність дій, які повинен виконати індивід, посідаючи дане місце. Кожний статус, як правило, передбачає цілий набір ролей. Зміст соціальної ролі диктується суспіль-
87
ством, його вимогами, які включають у себе приписи, оцінки, чекання, санкції. Рівень виконання них вимог залежить від того, як вони відбиваються у свідомості особистості і реалізуються у її діяльності. Від спеціаліста, випускника вищої ніколи, суспільство, наприклад, очікує компетентного розв'язання завдань професійної діяльності, високого рівня моральної і політичної культури. Від батька — турботи про утримання і виховання дітей, від друга — розуміння, співпереживання, бути готовим надати допомогу, підтримку.
Згідно Т. Парсонсу, будь-яку роль можна описати п'ятьма основними характеристиками: 1) емоційна — одні ролі вимагають емоційної стриманості, інші — розкутості; 2) способом одержання — одні пропонуються, інші — здобуваються; 3) масштабом — частина ролей сформульована і чітко обмежена, інша — розпливчата; 4) формалізацією — дія за строго встановленими правилами або довільна; 5) мотивацією.
Оскільки кожна людина одночасно виконує багато соціальних ролей, можливе виникнення міжролевих конфліктів. Наприклад, виконання ролей подружжя, матері і батька, і молодого спеціаліста, ролі наукового дослідника і викладача і т. п.
Оскільки звикання до соціальної ролі може утруднюватися своєрідністю особистості, рівнем її здібностей, підготовленості, ціннісних орієнтацій, оцінкою ролевих вимог оточуючими та іншими моментами, можливе виникнення внутріролевих конфліктів. Дослідження процесу адаптації молодого спеціаліста в трудових колективах показало, що виутріролеві конфлікти виникають у зв'язку з непідготовленістю випускника до здійснення організаторської. виховної роботи в колективі, відсутністю вміння, навичок наукового узагальнення, у зв'язку з тим, що орієнтація випускника вузу на розв'язання вагомих і творчих завдань часто не відповідає орієнтаціям підприємства на використання молодою спеціаліста в перші роки на виконавчій і часто нетворчій роботі та ін.
Розкриваючи смисл і зміст соціологічною підходу до аналізу особистості, варто розглянути її внутрішню будову. Яка ж внутрішня духовна структура особистості?
Соціолога цікавлять внутрішні детермінанти соціальної поведінки людини, які певним чином підключають ного до життєдіяльності конкретних соціальних спільнот і суспільства в цілому. До таких суб'єктивних детермінант соціальної поведінки особистості належать перці за все її потреби та інтереси. Потреби люди-
88
ни —- це ті форми її взаємодії зі світом (матеріальні чи духовні), необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності і які в тій чи іншій мірі усвідомлюються, відчуваються людиною. Потреби демонструють нам протиріччя між наявним і необхідним. Це характеристика об'єктивного в особистості. Це потреба в чомусь, необхідність чогось, що забезпечує її існування, збереження [2, 5].
Одну з найбільш цікавих і повних класифікацій потреб дав американський соціолог та соціальний психолог А. Маслоу. Він виділив п'ять видів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних: І) фізіологічні; 2) потреби безпеки і якості життя (стабільність умов існування, впевненість у завтрашньому дні, безпека існування, гарантована зайнятість і т. п.);
3) соціальні потреби (в уподобаннях, приналежності до колективу, спілкуванні, турботі про інших і увазі до себе, в участі в сучасній трудовій діяльності); 4) потреби престижу (повага з боку інших, службова кар'єра, статус, визнання і висока оцінка); 5) потреби в саморсалізації, у творчому самовираженні і т. п. [б].
За А. Маслоу, потреба кожного нового рівня не може перетворюватися в актуальну, якщо не задоволена попередня. Навряд чи можна погодитися з таким висновком, бо в діяльності можуть віднайти свій вираз різні потреби. Їхня ієрархія визначається багатьма факторами, в тому числі й особливістю конкретної ситуації, культурою суспільства, культурою особистості.
