Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Від ліліпутів дечим відрізняються слова-напівлі-ліпути. Вони складаються з двох звуків. Напівліліпу-тами вважатимемо прийменники до, за, на, об, по, сполучники бо, та, чи, частки не, ні, он, от, то. Поруч слів-ліліпутів отаборилися напівліліпути-зай-
7*
195 менники я, ми, ти, ви. Вони також придбали тільки два звуки. Зате в непрямих відмінках ці займенники звучать повноголосіше, посилюючись ще одним або більшою кількістю звуків: мене, мені, мною, нас, нам, нами, тебе, тобі, тобою, вас, вам, вами.
Ліліпути розповіли, що за долами й горами, за ріками й озерами е країна Гулліверія. її населяють слова-гулівери. Це велетні. їх не багато. Тому вони завжди впадають у вічі своєю незвичайністю.
В українській мові, як і в російській та білоруській, не розцвітають пишним квітом слова довгі, слова-гулівери. Проте вони є. Назвемо деякі з них: експериментально-конструкторський, електрокардіо-стимулятор, історико-філологічний, піскозакріплювальний, промислово-транспортний, температуропровідність, температурочутливість, тепловипромінювальний, тепловипромінювання, тепловозоскладальний, тепловозоскладання, теплоелектрогенераторний, теплоелектроустаткування, хронікал ьно-д оку ментол ь -ний. Помічаємо, що у країні Гулліверії мешкають складні прикметники та іменники. їм до вподоби бути серед велетнів.
А ось дієсловам не подобається надмірна ускладненість і громіздкість. На них покладено в реченнях дуже багато граматичних обов'язків. Через те ніколи дієсловам ганятися за ускладненістю. Вони прагнуть легкості і вправності. Дієсловам не до душі ні надто маленькі, ні надміру великі слова. Проте іноді й тут натрапляємо на утворення типу одухотворяти, одухотворятися, перекваліфіковуватися, які мають подобу слів-гуліверів.
В українській мові гармонійно співіснують слова-ліліпути, слова-гулівери і звичайні слова. Слів звичайних найбільше. На їх тлі рельєфніше вимальовуються слова-малюки і слова-велетні. Буває, що
196 якомусь велетневі-іменникові через часте вживання заманеться похизуватися. Мова таких зарозумільців перетворює на абревіатури (складноскорочені слова). І від пихи не залишається й сліду. Так сталося зі словом гідроелектростанція, яке часто замінюють у тексті абревіатурою ГЕС.
Цікаво, що одне слово-гулівер української мови спроможне об'єднувати в собі п'ять коренів: сто-сім-десяти-п'яти-річчя. А яка найбільша кількість морфем взагалі (включаючи префікси, суфікси, закінчення) трапляється у великих словах? Ці утворення можуть сягати лише одинадцяти морфем: т-им-час-ов-о-з-обо-в'яз-а-н-ий.
Варто зазначити, що поширеність слів-гуліверів у мовах світу неоднакова. Зокрема, німецька мова вирізняється віртуозною схильністю до нанизування багатьох коренів і утворення громіздких слів. Часто замість німецьких складних слів у нас використовують кількаслівні словосполучення. Порівняйте: Betriebsauswahlmannschaft — збірна команда заводу (підприємства), Betriebsgewerkschaftsgruppe —
197 профгрупа на виробництві (на заводі), Betriebsgewerkschaftsorganisation — профспілкова організація заводу (підприємства), Betriebskollektivvertrag — колективний договір заводу (підприємства), Betriebssportgemeinschaft — спортивне товариство профспілок, Kollektivwirtschaftsaufbau — колгоспне будівництво. Хіба легко вимовити такі складні слова одним духом?!
Отже, живуть-поживають слова-ліліпути і слова-гулівери. У кількості цих слів та способах їх творення виявляється своєрідність мов світу. РОЗПОВІДЬ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА У ТАБОРІ КРИКЛИВИХ СЛІВ
Ось ми підходимо до табору, де живуть особливі слова. Поспостерігаємо, що роблять вони... Дивно: чого ці слова такі неспокійні?! Здається, ніколи не відпочивають. Метушаться. Вони зовсім не схожі на інші слова. .Бо... кричать.
Все ж чимось крикливці подібні до інших слів. Адже бачимо тут надто маленькі слова. Невже ліліпути завітали сюди?! Може, щось не сподобалося їм, і вони горлають з усіх сил? Ні, ні! Ліліпути не звикли робити галасу, спокійно трудяться собі в реченнях. А горлані-слова учиняють такий неймовірний крик і гомін! Маленькі слова, але найкрикливіщі.
Прислухаймося до крику й галасу маленьких слів. Що за диво? Це не просто крик. Слова і вигукують, і захоплюються, і сумують, і страждають, і лякаються, і докоряють, і прохають, і стверджують... У них уся гама переживань, почуттів і волевиявлень людини. За неспокійну вдачу ці слова й названо вигуками.
Поміркуймо ось над чим. Чи можемо ми висловити свої почуття і враження від побаченого або почутого якось інакше? Не тільки за допомогою вигуків? Звичайно, можемо. Щоб у цьому переконатись, порівняймо дві репліки з діалогу: — Загине увесь ліс! — Ой! — зажурилася мати. (M. Стельмах.) У першій репліці маємо конкретне повідомлення про ліс, якому загрожує лихо. Названо характер ситуації, предмет і дію. Крім того, передано почуття стурбованості, занепокоєння. На це вказує оклична інтонація речення. Друга репліка «Ой!» є вигуком. Тому вона не повідомляє про ситуацію так конкретно, як у першому реченні. Не позначає предмети, дії або ознаки. Ця репліка виражає лише почуття стурбованості й зане-
