Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
188 нок однини, а в другому — на називний відмінок множини.
Іменникам дуже до вподоби така особливість українського наголосу, як рухомість. Типи іменникового наголосу граматично впорядковані. Ось вишикувалися слова гілка, зірка, кйзка, квітка, пісня, хмарка, чутка. У них тільки наголос допомагає відрізнити форму родового відмінка однини (гілки, зірки, казки, квітки, пісні, хмарки, чутки) від називного відмінка множини (гілки, зірки, казки, квітки, пісні, хмаркй, чутки). Наприклад: І подвиг сторожа на маяку Достоїн пісні, пензля і граніту. (М. Рильський.); Один Дніпро у вас і в нас, Пісні— посестри вільні... (М. Рильський.); Вже більше року ні звістки, ні чутки не було від Данька. (О. Гончар.); Ще за рік до арешту долинули до Тараса Григоровича чутки, що Брюллов переживає якусь внутрішню кризу, якесь переоцінювання колишніх естетичних норм. (3. Тулуб.) Щоправда, числівникам два, три, чотири не сподобалася непостійність наголошення. І вони у сполуках із цими іменниками в множині наголос переставляють. Нехай, мовляв, не відходить від наголосу в однині: гілки, але дві гілки, три гілки, чотири гілки; хмаркй, але дві хмарки, три хмарки, чотири хмарки.
А для іменників жіночого роду верба, веснй, гроза, земля, зоря, коса, nopa, роса, Tpaed характерне інше розміщення наголосу. В родовому відмінку однини наголос виділяє закінчення (верби, веснй, грози, землі, зорі, коси, пори, роси, трави), а в називному відмінку множини — корінь (верби, весни, грози, землі, зорі, коси, пори, роси, трави). Порівняйте: — У нас оце якраз яблука падають... Вийдеш на світанку, а вони — бух, бух. Візьмеш із роси, а вони свіжі, холодні (Г. Тютюнник.) і Впали роси на покоси, Засвітилися навколо. (Д. Павличко.); В нетрях дичини було, Як трави та листу. (Д. Павличко.) і Щоб
189 ярилися трави у квітні, Зорі сяли, як гострі мечі. (А. Малишко.) І тут переміщенню наголосу у формах множини чинять опір числівники два, три, чотири: зорі, але дві зорі, три зорі, чотири зорі.
Рухомий наголос часто трапляється також в іменниках середнього роду. Варто вказати на дві можливості їх наголошення. У родовому відмінку однини словам диво, місто, місце, море, поле, серцеслово властивий наголос на корені: дива, міста, місця, моря, поля, серця, слова. Тільки наголосом протиставляються їм форми називного відмінка множини. У них він пересувається на закінчення: duea, міста, місця, моря, поля, серця, словй. Інше наголошення мають іменники весло, вікно, селд, стебло, чолб, де в родовому відмінку однини наголошуємо закінчення, а в називному відмінку множини — корінь: весла — вёсла, вікнй — вікна, села — сёла, стеблй — стёбла, чола — чола. Наприклад: Так ми застигли в злеті, повні дива. (Д. Павличко.); Благословенна мудрості ріка, Що не дрімає тихо в сповиточку, А творить на землі такі duea, Що аж сміється далеч світова! (М. Рильський.); Та коли він востаннє з-за стола Підвівся в першій і смертельній зморі, Гyjiu не пізнані ще нами зорі В згасаючому всесвіті чолй. (Д%. Павличко.); А Золоторіг товче, Місить груди й чола. Скільки панства там було — Все. лягло довкола. (Д. Павличко.) Проте цю закономірність руйнують числівники два, три, чотири, уподібнюючи форму множини до форми однини: вікна, але два вікна, три вікна, чотири вікнй; слова, але два слова, три слова, чотири слова.
В іменниках чоловічого роду наголос разом із закінченнями нерідко протиставляє форми однини формам множини. Таке наголошення характерне для слів вік, дід, ліс, луг, світ, син, у яких усі форми однини вирізняються наголосом на корені (ліс, лісу,
190 лісу (лісові), лісом, (у) лісі) і всі форми множини — наголосом на закінченні (ліси, лісів, лісйм, лісами, (у) лісах. Наприклад: Заходить сонце за лаштунки лісу. Тополя поклонилась вдалині... (JI. Костенко.); Вечірнє сонце, дякую за день! Вечірнє сонце, дякую за втому. За тих лісів просвітлений Едем і за волошку в житі золотому. (JI. Костенко.); Над нашим світом і під нашим світом Є ще світи великі і малі. Туди ми долітаєм тільки світлом І музикою темної землі. (Д. Павличко.)
Граматичні властивості наголосу використовує також дієслово. Виділимо ділянку, де наголос буває єдиним розрізнювачем граматичних форм. Це вид дієслова. У ряді дієслів наголос розмежовує форми доконаного і недоконаного виду. Порівняймо: викидати — викидйти, відкидати — відкидйти, накидати — накидйти, перекидати — перекидйти, розкидати — розкидйти, скидати — скидйти, виміряти — виміряти, відміряти — відміряти, заміряти — заміряти, наміряти — наміряти, переміряти — переміряти. Наприклад: Я підбіг до вогню і вже хотів ногою розкидати жар, щоб він не набирав сили. (Ю. Янов-ський.); Обличчя її було немов спокійне, але очі розкидали лихі іскри. (70. Смолич.); Не один десяток кілометрів треба відміряти в степу, щоб не відстати од мисливців. (О. Донченко.); Чоловік у столярському фартусі дерев'яним сажнем відміряв ділянки. (А. Шиян.) Проте в дієслові граматична роль наголосу набагато менша, ніж в іменнику.
Ще рідше використовується з розрізнювальною граматичною метою наголос у прикметниках. Адже граматичний рід, число і відмінок прикметника виражає закінчення. Наголошування інколи супроводжує передане суфіксами або префіксами значення вищого і найвищого ступенів порівняння: білий — біліший — найбіліший, рідний — рідніший — найрідніший.
