Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Линуть чари музики. Ці чари творять нам музйки, віртуози своєї справи. Слова-красені музика і музика вигранив наголос. Наприклад: Народна пісня — то ж вона Усій землі окраса, Вона, як сонце, вирина У творчості Тараса, Вона, як пахощі суцвіть, Лисен-
185 ка музику живить. (M. Рильський.); Ішли музики із весілля. Цимбали, бубон і скрипаль. (JI. Костенко.) Складемо хвалу маленькому музиці:
Сопілчина в чабана — То любов велика. Все за грою забував Наш малий музика...
(Д. Павличко.)
Наголос впорався також із словами обід і обід. Перше причетне до колеса: Довгий німецький віз із шинами на ободах рушив з двору. (І. Нечуй-Левицький.) Крутиться-крутиться колесо, але в цьому запаморочливому русі слово обід наголосу не загубило. А друге слово обід... позначає те, про що мовлено в поемі «Золоторогий олень» Дмитра Павличка. Там хлопчик Василько іде шукати свого друга-оленя:
Взяв сопілочку свою, Може, місяць, може, два
Сухарів дзьобеньку, Він ішов лісами.
До садиби короля На сніданок — ягідки,
Рушив помаленьку. На обід — те саме.
Окремим наголосам забажалося надміру вирізнитися. І задумали вони об'єднати у слові дві ролі: і його звичайне наголошення, і виділення цього слова підсилювальною інтонацією. Щоб показати, що в реченні воно найважливіше за смислом. Такий наголос називається логічним, або смисловим. Він може в реченні зробити будь-яке слово найголовнішим. Порівняйте: Дівчинка посадила деревце, Дівчинка посадила деревце і Дівчинка посадила деревце. Пересуваючи наголос з одного слова на інше, ми змінюємо смислову тональність речення, надаємо йому додаткового значення. Чи зрозуміли ви, чим відрізняється логічний наголос від звичайного? Бачу, що зрозуміли. Тоді визначмо логічний наголос у малесенькому вірші
186 Ліни Костенко, який складається всього-на-всього з двох рядків:
Що доля нелегка,— в цім користь і своя є.
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.
Дві ролі, як і логічний наголос, спромоглося виконувати наголошення, що розрізняє водночас і частини мови, і значення слова. Такий наголос найчастіше визначає іменники і прикметники, тотожні за звуками: дорога — іменник і дорогй— прикметник, туга —г іменник і тугй — прикметник та інші. Наприклад: 6 в людини стежка чи дорога Із юнацьких із далеких гін — Сто разів вертає до порога І приводить серце на поклін. (А. Малишко.); Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін. (JI. Костенко.); До болю близька, До сліз дорога ця земля під ногами! (І. Нехода.); Щирі очі заповнила туга. (А. Малишко.); Не кожному така судилась вечорова Тужава туга — неба досягти. То я подарував у всесвіт Корольова — Нехай і вам щастить безмежжя осягти. (Б. Олійник.); Ще мить — і вибух, десь тут, зовсім поруч. На спину летять грудки землі, в лице б'є тугй повітряна хвиля... (В. Козаченко.); А сам же як на скрипці виводить свою тугу, як припаде щокою!.. Всі плачуть навкруги. Од Німана до Bic-ли, од бога і до Бугу то — наче хвиля пристрасті ударить в береги! (JI. Костенко.); Знав він Шрамову тугу натуру. (П. Куліш.)
В українській мові є слова-чепуруни, які мають одяг і на будень, і на свято. Не знають, що вони завжди красиві. Навіть якби був у них одяг один-однісінький. Словами-красенями стади прикметники весняний, волошковий, калиновий, світйнковий і подібні. Тому їх часто стрічаємо в поезії. Ви помітили, що на кожному слові поставлено два наголоси. Вибирайте, який більше до вподоби. Подивіться, як
187 використовують наголошення цих прикметників поети: Грає листя на веснянім сонці, А в душі — печаль, як небеса. (Д. Павличко.); надійшла щаслива доля, Збудила весняну снагу, Моя душа, немов тополя, Зазеленіла на снігу. (Д. Павличко.); Тоді я вийду до своєї вишеньки Через пісень калинові мости. (Б. Олійник); І на кручах дніпрових травня повінь зелена. На мостах калинових калинові знамена. (Д. Білоус.) Це паралельне наголошування прикметників. Воно виникло від двох чинників. Прикметникам немовби хочеться то зберегти наголос іменників, від яких вони утворилися, то виробити власне наголошування. Порівняйте: веснй — весняний і весняний, волошка — волошковий і волошковий, калина — калиновий і калинбвий, світйнок — світанковий і світанковий.
Частини мови виявляють у наголошенні певні особливості й закономірності. Віддамо належне іменникам не тільки за їх численність, а й за широке використання наголосу з граматичною метою. Він буває єдиним розрізнювачем граматичних значень. Часто наголос діє спільно з іншими засобами. Хоча в останньому випадку морфеми самі спроможні виразити граматичні значення, проте наголос значно посилює це вираження.
В іменникові, звичайно, граматичне значення найчастіше передають закінчення. А наголос супроводжує виражене вже значення. Але ж скільки в іменника слів! І морфем-закінчень для граматичних справ не вистачае.Тому доводиться послуговуватися наголосом. Особливо тоді, коли закінчення різних відмінків збігаються. Отут наголос виходить на перші ролі. Порівняйте: Вечірнє сонце, дякую за день, за цю потребу слова, як молитви. (Jl. Костенко.) і Пахнуть хлібом слова, Що мене їх навчила мати. (Д. Павличко.) У першому реченні наголос вказує на родовий відмі-
