Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Другу типову властивість українського наголосу становить нерухомість і рухомість. Нерухомий наголос буває тоді, коли не змінюється його місце при творенні граматичних форм слова: кімната, кімнати, кімнаті, кімнату, кімнатою, (у) кімнаті, кімнати, кімнат, кімнатам, кімнатами, (у) кімнатах; гарний, гйрного, гйрному, гйрним, гйрні, гйрних, гйрним, гарними; читйю, читйєш, читйе, читаємо, читйєте, чи-тйють, читйв, читйтиму, читай, читав би. Рухомий наголос пересувається при словозміні з одного місця на інше: книжка — книжки, моделювйти — моделюю, писйти — пишу, пишеш.
Вдамося до поетичного слова. Видобудемо декілька слів із нерухомим і рухомим наголосами з мініатюри «У лісі ліс виходить з-за куліс» Ліни Костенко:
У лісі ліс виходить з-за куліс. Стоять ансамблі сосен і беріз. І над медовим подихом галявин сміється сонце усміхом білявим. І на стеблинку зросту від землі тріпочуть чорно-сині мотилі,— так ніби казка
розплющить очі і заплющить, розплющить і заплющить...
182 У мініатюрі нерухомий наголос наявний у ряді слів. Залишаються вірними такому наголосові іменники ансамбль, берёза, подих, усміх, стеблинка. Подивіться хоча б на слово берёза: берёза, берёзи, бepёзi, березу, берёзою, (на) березі, берези, беріз, березами, (на) березах. Непорушне в дотриманні єдиного наголошення також дієслово виходити. І скільки б разів казка у вірші не розплющить і заплющить очі, наголошування слів розплющити і заплющити не зміниться. Думалося, що й дієслово стояти, яке дуже не любить руху, покаже приклад і в нерухомості наголосу. Аж ні! у деяких формах поступилося: стою, стоїш, стоїть, СТОЇМО, СТ01Тё, стоять, стіймо, стійте. То хіба варто висловлювати якісь претензії до нестримно-сміхотливого дієслова сміятися, що аж підстрибує від припливів гарного настрою?! Якщо слово сміється, то, звичайно, наголос не втримується на тому самому складі: сміюся, смієшся, сміється, сміємося, смієтеся, сміються, смійся, сміймося, смійтеся. А слово казка?! У казках природні усілякі дива. Навіть у рухомості наголосу: казка, казки, казці, кйзку, казкою, (у) казці, кйзко і казки, казок, казкам, казками, (у) казках.
Мінливе і загадкове небо у різну пору. Вранці, пробуджуючись, воно спалахує на обрії вогнисто, удень блакиттю пестить землю, у тихе надвечір'я трояндно горить на виднокрузі, а вечорами виводить на свої казкові простори безліч зір. Мінливість неба перейшла й до наголошення слова. Небо передало цю рису зорям. Хай засвідчить наші міркування поезія: Благословенна кожна полонина, І кожен порух свіжого стебла, І чисте нёбо, і вологі тучі, І дивне диво — світлячки летючі! (М. Рильський.); Не зірка й не зерно — душа сяйлива, Що ні в землі, ні в нёб'ь не згаса. (Д. Павличко.); Стояло нёбо дивне і сумне. (JI. Костенко.); В давній золотій печалі Лебе-
183 діють небесй. (Д. Павличко.); Линула зоря на круті плаї, Як метелика, я впіймав її. (Д. Павличко.); Зоря, вклоняючись небу, Падала в комиші, Земля відчувала потребу Лягати під лемеші. (Д. Павличко.); А наді мною буде, наче вишивка, Високе нёбо зорями цвісти. (Б. Олійник.); Ще днів моїх багато за горою, За збрями в небесній глибині. (Д. Павличко.)
Поміркуймо ще ось над чим. Та спочатку зіставмо форми казйти, кажу, кйжеш і книжки, книжки, села, сёла. Чи е між ними відмінність? Звичайно, е. Дієслівні форми казйти, кажу, кйжеш розрізнено передусім закінченням або суфіксом. Тут наголоси дієслово тільки супроводжують, а отже, у граматичному плані є пасивними. І, навпаки, в іменникових формах книжки, книжки, селй, сёла наголосу належить у вираженні граматичних значень вирішальна роль. Тому цей наголос, який найбільше поширений в іменниках, назвемо функціональним.
Іноді наголос так посилюється, що навіть сам творить різні слова. Бо як вийдеш із становища, коли в цих словах однакові написання й ті самі звуки? Отут і запропонував наголос свої послуги. Через те в українській мові трапляються слова, що розрізняються тільки наголосом. Ось вони: уже вам відомі зймок (укріплена споруда) і замок (пристрій для замикання за допомогою ключа, застібка в намисті, браслеті тощо), музика (мистецтво) і музика (музикант), обід (зовнішня частина колеса) і обід (їжа) та інші.
Присвятимо іменникам зймок і замбк трохи більше уваги. Адже наша розповідь називається «Хто ж там у замку, а що — у замку?» Зймок завжди викликає в уяві старі часи, вояків, що охороняють цю споруду. Один з таких замків описує Дмитро Павличко в поемі для дітей «Золоторогий олень». Дебелі вояки короля довго полювали на оленя Золоторога й од-
184 ного разу впіймали його там, де зеленавий Прут витікав з-під скелі:
В замок оленя везли В кліті, як опришка. В двір загнали, звідкіля Не втече і мишка.
А замок — річ буденна, яка, проте, не загубилася у вирі часу й досі служить людині. А іноді натрапиш і на замок іржавий, до якого вже не доторкнеться рука господаря. Навалу дум від зустрічі з хатиною-пусткою та її забутим сторожем-замком змальовує Ліна Костенко у вірші «Затінок, сутінок, день золотий»:
Голос криниці, чого ж ти замовк? Руки шовковиць, чого ж ви заклякли? Вікна забиті, і висить замок — ржава сережка над кігтиком клямки.
