Таинство слова - Выховець И.Р.
Скачать (прямая ссылка):
Дієслова типу везти, возити, нести і носитиу що називають відповідно переміщення, пересування за допомогою транспорту або без нього, споріднені з дієсловами руху їхати, приїхати, переїхати, поїхати, прибувати, летіти, прилетіти, перелетіти, полетіти, літати, прилітати, перелітати та іншими. Одна з відмінностей дієслів руху виявляється в тому, що вони призвичаїлися поєднуватися з чотирма іменниками: З Волині приїхала дівчина до Києва поїздом; Від Курил на Урал учений літав на аеробусах. У реченнях позначається передусім особа, яка виконує дію (дівчина, учений). Вказано засіб, за допомогою якого здійснюється дія (поїздом, на аеробусах). Маємо і два виміри напрямку (з Волині, від Курил і до Києва, на Урал).
Доходимо до щабля дієслівної сполучуваності, де стоїть цифра три. Це середина сполучувальної спроможності дієслова. Помічаємо, що з переходом від вищої сходинки сполучуваності до нижчої збільшується кількість керуючих дієслів. Тому багато
І 60 трапляється слів, які вимагають трьох іменників. Це дієслова брати, в'язати, перев'язувати, накривати, охоплювати, колоти, пиляти, різати, рубати, свердлити, стругати, різьбити, знайомити, називати і подібні. Наприклад: Дерева покривали місцину своїм шатром; Майстер різьбив різцем птаха; Усі називали хлопчика Олесиком. Характерно, що дієслова здебільшого поєднуються з іменниками на позначення діяча, знарядь і предметів, на які спрямовується дія.
Зійдемо ще на один щабель вниз. Стрінемося тут також із великою групою дієслів. Вони називають різні стани чи дії і сполучаються з двома іменниками. Вирізнимо з-поміж них бувати, бути, перебувати, опинятися, розташовуватися, сидіти, стояти, лежати, любити, подобатися, шанувати, боятися, будувати та інші. Наприклад: Робітники будують завод; Ми стояли над озером; Дітям сподобалося старовинне місто; Інженер любив мости; Дідусь усміхнувся до внука.
Ось і найменша сполучуваність дієслів — лише один іменник. Вони складають чималу групу: бадьоритися, веселіти, нудьгувати, дрімати, спати, прокидатися, лихоманити, морозити, товстіти, худнути, біліти, зеленіти, в'янути, сохнути тощо. Частина дієслів відображає стан людини або інших істот: Дитина веселіє; Хлопчик спить; Дідусь дрімав; Котик нявкає; Соловейко затих. Інші дієслова вказують на стан рослин і неживих предметів: Сосна шумить; Сонце світить; Річка міліє.
Самотньо розташувалися дієслова, які іменниками не керують. На це не вистачає у них ні сил, ні часу. Потрібно ж постійно стежити, щоб регулярно наставали деякі природні явища. Таких дієслів у сучасній українській літературній мові небагато: розвидняється, світає, вечоріє, смеркає. Не поєднуються
6 9—311
161 вони з іменниками, напевно, й тому, що передають особливі стани всеохоплюючого характеру.' У такому разі нема потреби вирізняти з усього середовища які-небудь конкретні предмети. Ці дієслова настільки зайняті своєю справою, що й перестали змінюватися за граматичними особами, застигши у третій особі однини.
Такі дієслова нарекли безособовими. Мабуть, правильніше назвати їх одноособовими. Адже деякі залишки форм граматичної особи (третя особа!) все-таки у них збереглися. Ці дієслова формою третьої особи однини немовби повідомляють нам, що вони не бажають позбавлятися граматичного значення особи.
Пора розповідь закінчувати. Ми пройшли сходинками з вершин дієслівної сполучуваності вниз. Познайомилися з дієсловами, що керують навіть шістьома іменниками. Завдяки геракловій силі дієслово здатне на своїх раменах тримати багато слів або й усе речення. Видається, що ви повірили в граматичну міць дієслова, в його центральну роль в організації речень. Цій частині мови притаманна і найбільша вибагливість щодо поєднання з іншими словами. Маючи гераклову силу, дієслово в реченні завжди сусідів вибирає. РОЗПОВІДЬ П'ЯТНАДЦЯТА У ПОШУКАХ ТРОНКИ
Кожен письменник шукає свою тронку — дзвінкоголосе слово, яке нерідко, якщо воно витворено у животворних традиціях рідної мови, сприймається як органічно належне їй, немовби вічно існуюче. Тоді забувається автор новоствореного слова — і воно повністю переходить у «власність» народу.
Хіба можна уявити сучасну українську літературну мову, наприклад, без чудового-пречудового слова «мрія»?! Усім нам добре відоме це слово. Дехто скаже, що воно знане з давніх-давен, ще з діда-прадіда. Мовляв, це безсумнівне народне слово, видобуте літературною мовою з глибин душі народу-мовотворця.
Але не поспішаймо з таким категоричним висновком. Візьмімо «Кобзар» основоположника нашої сучасної літературної мови, геніального поета Тараса Шевченка. Перегорніть сторінки «Кобзаря» — і ви переконаєтесь, що слова «мрія» нема навіть у Тараса Шевченка. У чому ж річ? Як могло трапитись, що поетично-ніжне слово «мрія» відсутнє в Шевчен-кових безсмертних творіннях? Бо ж мрія — це ж дума про щось прекрасне, про те, яке осонцене в наших сподіваннях. Без мрії, як співається, не можна жити...
А виявляється, що слово «мрія» виникло в пошев-ченківську добу. Його вигранив для української мови видатний письменник Михайло Петрович Ста-рицький. Звичайно, так майстерно і так філігранно викувати слово можна тільки у злеті поетичного натхнення. Здається, неважка справа від дієслова утворити іменник «мрія». Отож, геніальне, довершене часто-густо (або й завжди!) буває простим...
