История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Касіяна Саковича (1622 р.), «РозмышлАн'е о муцЪ Xa Спситєла
ншего...» ЙоаникІя Волковича (1631 р.) та ін. До першої половини XVII ст. належить також драма великоднього циклу «Слово о збу-реню пекла» невідомого автора та інтермедії до польської драми Я куба Гаватовича «Tragedia albo Wizerunk Smierci przeSwi^tego Jana Chrzciciela Przesianca Bozego...» (1619 p.).
Наукова література поділяєтьсй на дві відмінні змістом групи пам'яток. До першої належать граматики і передмови до словників: «Буквар» Івана Федорова 1574 р., «Кграматика словенска языка» (1586 р.), «Адельфотес. Граматіка доброглаголиваго Еллинословен-ского Азыка» (1591 р.), «Грамматики словєнскіа правилное сунтаг-ма» М. Смотрицького (Вільно, 1619 р. і Москва, 1648 p.), «Лексикон словеноросскій» П. Беринди (1627 р.) та ін. Другу групу складають твори, в яких викладалися тогочасні погляди на походження світу Я людини, подавалися деякі відомості з географії, космогонії та ін. Сюди належить, наприклад, «Зерцало богословіи» Кирила Транкві-ліона Ставровецького (1618 p.), «Луцидарій» XVII ст. 102> а також рукописні збірники задач з математика103.4
Використовуючи давні традиції давньоруської і українсько-білоруської ділової мови, вбираючи нїродні слова і форми, не цураючись запозичень як із сусідніх споріднених літературних мов, так і з церковнослов'янської та класичних грецької й латинської, українська літературна мова на середину XVII ст. була лексично
*00 Див.: Перетц В. Панегирик «ВЪзерункъ цноть превел. о. €, Плетенецко-го року 1618». K., 1909, с. 15.
ш Див.: Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму), Улорядкував дійсний член АН'УРСРО. І, Білецький. Вид. 2-е. K., 1952, с. 167.
Див.і Карский E. Ф. Малорусский луцидарий по рукописи XVII в. Варшава, 1960.
Див.: їсаєвич #. Д. ЗазначА праця, с, 54—55, у
42 багатою, відносно внормованою і функціонально багатомайітною. Про багатство лексичних засобів донаціональної української літературної мови свідчать, наприклад, синонімічні ряди на означення житла (домъ, господа, хоромъ, хоромина, полата, палацъ, замокъ, за-мочокъ, халупа, хижа, колиба)104, одягу, знарядь виробництва, добре розвинута абстрактна лексика і т. ін. Отже, немає^ ніяких підстав говорити про те, що спроби свідомого писемного літературного оформлення живаї української і білоруської літературних мов відносяться тільки до другої половини XVIII ст. 105 На той час змінюється орієнтація щодо головного джерела розвитку літературної мови, що веде за собою її докорінну перебудову. Але це, як свідчить викладений вище матеріал, ніякою мірою не заперечує -високого ступеня розвитку давньої, донаціональної української літературної мови.
Оглядаючи тогочасну літературу, не можна не відзначити великої поширеності поряд із давньоукраїнською літературною мовою відродженої церковнослов'янської, що вживалася як у канонічних релігійних текстах, так і в художній літературі. Церковнослов'янська мова на слов'янських землях, на відміну від латині106, ніколи не займала підпорядковуючого становища. Це була мова високого стилю, мова культу, яка обслуговувала церкву, до якої зверталися в урочистих випадках, яка в багатьох моментах служила простій мЬві зразком для наслідування.
Другий період в історії давньої української літературної мови (друга половина XVII—XVIII ст.) найскладніший і поки що найменше вивчений. Протягом неповних півтораста років староукраїнська Літературна мова досягає свого найбільшого розквіту і поступово занепадає.
9 Великий вплив на розвиток українського громадсько-політичного і культурного життя, на дальший розвиток багатофункціональної літературної мови мало заснування в 1632 р. Києво-Могилян-'ської колегії, яка з кінця XVII — початку XVIII ст. (грамоти 1694 і І7ОІ pp.) дістала від російського уряду статут академії^ Як відзначив І. К. Білодід, «в історичному розвитку культури, науки та освіти братніх східнослов'янських — російського, українського і білоруського — народів, зокрема у формуванні і вдосконаленні їхніх літературних мов, у їх творчій взаємодії і взаємозбагаченні, у зв'язках східнослов'янських мов з мовами Інших народів — слов'янських і неслов'янських — почесне місце належить високому навчальному і науковому закладові — Києво-МоГилянській академії, пафос діяльності якої є вікопомною сторінкою нашої історії
104 Див.: Питання історії української мови. За ред. Л. Л. Гумецької. К., 1970, с. 5-7.
105 Див.: Борковский В. И., Кузнецов П. С. Зазнач, праця, с. 31.
10? Див.: Лаулини Е. Какова специфика литературного двуязычия в историй славянских народов?— В кн.: Сборник ответов на вопросы по языкознанию (к IV Междунар. съезду славистов). M., 1958, с. 2К
43 і потужним джерелом наукових досліджень у цій галузі знань» 107-. Київська академія була високоавторитетним навчальним закладом, що давав вищу освіту. Англієць Джон Белл, побувавши у Києві 1737 року, підкреслював, що «Київський університет користується великим авторитетом у цих краях»108. Під впливом Київської академії виникають нові школи з приблизно такою ж програмою у Чернігові (1700 р.), у Харкові (1726 р.), в Переяславі (1738 p.). У школах України такі філологічні дисципліни, як поетика і риторика, вивчалися за класичними зразками (Сократ, Демокріт, Ці-церон), пропагувалася також творчість українських авторів (Кирило Транквіліон Ставровецький, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Лазар Баранович). Вихованці братських шкіл великих міст, а пізніше — вихованці Київської академії та колегій нерідко ставали вчителями початкових сільських та міських шкіл, організованих братствами. Усе це сприяло поширенню художньої літератури, розвиткові літературної мови, насиченню її народними елементами.
