История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
История украинского языка. Фонетика
Автор: Жовтобрюх М.А.Другие авторы: Русанивский В.М., Скляренко В.Г.
Издательство: Наукова думка
Год издания: 1979
Страницы: 372
Читать: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196
Скачать:
ІСТОРІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ
МОВИ
ФОНЕТИКА акадмія наук української pcp
ордена Трудового червоного прапора інститут Мовознавства ім. О. О. потебні
М, А. ЖОВТОБРЮХ, В. М. РУСАНІВСЬКИЙ, В. Г. СКЛЯРЕНКО
«наукова думка» ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ
мови
ФОНЕТИКА
київ 1979 У монографії викладається історія звукової системи української мови. На основі аналізу давньоруських і староукраїнських писемних пам'яток, а також народних говорів української мови розкриваються процеси розвитку фонем, висвітлюються фонологічні відношення в системі голосних і приголосних, дається фонологічна характеристика сучасної української мови в її історичному аспекті.
Розрахована на філологів — дослідників, викладачів, аспірантів, учителів і студентів.
Редакційна колегія В. В. НІМЧУК (відповідальний редактор), М. А. ЖОВТОБРЮХ, В. М. РУСАНІВСЬКИЙ
Рецензенти В. B. ЛОБОДА, В. Ю. ФРАНЧУК
Редакція мовознавства
ІМ221(04)-79 Б3-16-13-79 4602010000
(с) Видавництво «Наукова думка», 1979 1. Східні слов'яни і Tx мова в доісторичний період. Питання про розділення східних слов'ян. Спільнослов'янські мовні особли-
вості(^внагреконстр^укція прадавнього стану мови — явшцехклад-ле і^здебільшогсгнездійененне. JTак, скажімо, словенській мови засвідчили своє існування на письмі з IX ст, і то лише в одному із своїх численних різновидів^— староболгарському паннонському ^діалектіДЯк же відновити ту матерію, в яку втілювалися слов'янські мовц протягом багатьох попередніх' віків? Скільки минуло часу, перш ніж слов'янські мови протиставилися іншим Індоєвропейським? Чи взагалі був колись тайий момент? Чи була праслов'янська мова-основа ((від самого початку) сукупністю діалектів, принаймні у вигляді сучасних трьох груп слов'янських мов, чи становила собою відносну єдність?
?Й?зважаючи на досить значну за обсягом літературу, в якій висвітлюються ці питання, відповісти на жодне з них із абсолютною певністю тецер поки що неможна. Для відповіді потрібнийдіоперед-ній аналіз великої кількості фактів/Про первісний стан праслов'янської мови робляться висновки на підставі тих даних, які дають сучарні мови (XVIII—XX ст.) та їх писемно засвідчена історіяд В оснрву перших пам'яток,-які засвідчують слова, фортгТ'Зівуки слов'янських мов, ліг одий діалект, з приводу походження якого суперечки не скінчилися ще й досі. На цю мову, доповнену штучно створеними, скалькованими словами \ було перекладено з грецької святе письмо, і вона стала священною, діставши в філологічних працях назву старослов'янської. Змінювати мову церковних книг у будь-якому слов'янському краї було так само Неприпустимо, як міняти церковні догмати. Тому не дивно, що давні старослов'янські тексти (IX—X ст.) засвідчують порівняно мало місцевих особ-
* Див.: Львов Aa С. Праславянский слой старославянской лексики,— Bonpi языкознания, 1976, № 2, с. 73.
7 ливостей. Правда, дехто з учених останнім часом висловлює думку, що на час поширення старослов'янської мови як літературної слов'янські мови ще не настільки розійшлися між собою, щоб у ній могли з'явитися якісь місцеві особливості2. * Але цей погляд суперечить тому фактичному матеріалові, який є в розпорядженні сучасного порівняльно-історичного мовознавства. JI. А. Булаховський, підводячи підсумок славістичним дослідженням стосовно походження слов'янських мов, писав: «Навряд чи зараз можна знайти компетентного славіста, який би мав сумнів у далеко ранішому і притому значному відході однієї від одної слов'янських мов у їх лексиці, фонетиці, морфології і навіть у синтаксисі; відомі пам'ятки слов'янських мов щодо цього не залишають місця сумнівам» 3. У працях P. М. Цейтлін і А. С. Львова переконливо доведено, що в старослов'янських рукописах було вже тільки 40—50% спільнослов'янських слів 4.
Державне життя,, торгівля, естетичні потреби зумовили згодоКі, появу світської літератури старослов'янською мовою, але в досить обмеженій кількості. Чехія і Моравія з XI ст. стали католицькими країнами і культова старослов'янщина замінилася в них культовою латинню. Трохи довше (хоч і не скрізь) старослов'янська, або церковнослов'янська, мова затрималася у словаків 5. Латинь закріпилася разом із католицизмом і в язичницькій до XI ст. Польщі. На слов'янському півдні — в Болгарії, Македонії, Сербії, Хорватії — і в Київській Русі старослов'янська мова пустила міцне коріння і стала не лише знаряддям культу, а й засобом розвитку світської літератури.
Отже, дуже мало лишилося свідчень стародавніх пам'яток про те, які відмінності були в слов'янських мовах в період виникнення їх перших писемних пам'яток. Беручи до уваги ті нечисленні джере- j ла, які дійшли до нас, до того ж написані однією, перетвореною на культову, мовою, і залучивши до аналізу цих текстів факти, здобуті з допомогою порівняльно-історичного вивчення сучасних нам слов'янських мов та їх діалектів (звичайно, далеко не в повному їх обсязі), ми можемо говорити, що ці відмінності були не дуже значні, але все ж помітні.
На думку переважної більшості сучасних дослідників, порівняльно-історичне вивчення слов'янських мов дає змогу реконструювати стародавню спільнослов'янську мову як реальну лінгвістичну
