История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
достовірність такого пояснення, вважаючи його непереконливим 380. _ *
376 Приклади з статті Ф. А. Непийводи «Мова актових книг Стародубського міського уряду другої половини XVII ст.» — Наук. зап. Черкаськ. пед. ін-ту< т. 18, 1962, с. 74.
377 Див.: Кримский А. Украинская грамматика, с. 245.
378 Див.: Булаховський JI. А. З історичних коментарів до української мови. Голосні повного творення, с. 90.
379 Див.: Потебня А. Этимологические заметки.— Живая старина, вып, З» Спб., 1891, с. 117.
580 Див.: Кульбакин С. М. Украинский язык. X., 1919, с. 33.
288 Проте повністю заперечувати вплив асиміляції на зміну [о] в [а] в такій позиції все ж немає підстав, хоч пояснити це явище лише нею не видається можливим, оскільки в такій же позиції чимало слів голосний [о] зберігають: комар, лопата, собака, отара, отава. Очевидно, невелика група споконвічно слов'янських і деяких давно запозичених слів, крім регресивної асиміляції голосних [о] — [а], що сама по собі не виявляла в них великої сили, зазнала, як здогадується Jl. А. Булаховський, усного впливу південноросійських та білоруських акаючих говорів 381: багатий, гарячий, калач і ін_ (пор. блр. богаты, гарачы, калач). Такий вплив відбився й на засвоєнні в українській мові іншомовного іменника чабан (тюрк. чобан) 382.
У багатьох північних і південно-східних діалектах та в деяких південно-західних звук [о] змінився в [а] також в іменниках ганчар (д.-р. гърньчаръ) і солдат (з нім. Soldat, італ. soldato), хоч літературна мова такої зміни .не засвоїла й зберігає в них [о]: гончар, солдат 383. Але в іменнику ганчірка, утвореному від того ж кореня, що й гончар, голосний [а] зберігається у позиції не перед наголошеним [а]. Староукраїнські пам'ятки в слові гончар і похідних від нього зрідка теж фіксують [а]: глина ганчарская (XVI, T., 508), ганчаръ (Дн. Марк., XVIII, 138).
Припущення про усний вплив російських і білоруських акаючих говорів на зміну ненаголошеного [о] в [а] перед складом з наголошеним [а] певною мірою підтверджується тим, що в південно-західних говорах української мови, які не межують з російськими й білоруськими, така зміна, здебільшого, не відома; пор. богатий, богатіти, богач, горазд, горячий, горячка, кожан, колач, холява (Ж., If 35, 152, 155, 355, 357; II, 1043).
Однак і це припущення остаточно ще не розв'язує проблеми переходу етимологічного [о] в [а], оскільки цілком природно виникає питання, чому вплив акаючої вимови поширився не на всі слова з [о] в тій же позиції, а тільки на окремі з них, хоч вони ні з історичного, ні з семантичного, ні з структурного погляду не становлять в українській мові якогось винятку (пор. чабан, але козак). Такий вплив був обмежений, певно, не лише територіально, а й іншими, досі не виясненими умовами.
Не становлять з цього погляду однорідності й південно-західні діалекти української мови, хоч вони й не зазнали впливу акаючих говорів. Деякі з них теж знають перехід [о] в [а]: багато, гаразд, нагавеці, [ганч'еір], [ч'абаїн]— в гуцульських 384, гаразд, калач, качан, ганчар, хоч богатий, горячий — в окремих бойківських і
381 Див.: Булаховський JI. А. З історичних коментарів до української мови. Голосні повного творення, с. 90.
382 Там же, с. 90—91.
383 Булаховський JI. А. вважає вимову ганчар полонізмом (пор. польськ. garncar), хоч для цього, здається, немає серйозних підстав (див. З історичних коментарів до української мови. Голосні повного утворення, с. 89).
384 Див.: Кобилянський Б. В. Зазнач, праця, с. 33,
10 9 - 240
289 подільських говорах 385. Виникнення голосного [а] з [о] в цих словах на південно-західному грунті нічим іншим, як наслідком регресивної асиміляції, пояснити не можна. Таким чином, явище переходу [о] в [а] перед складом з наголошеним [а] вимагає ще дальшого вивчення.
Щодо іменника нагідки, в якому [а] з [о] розвинулося не перед складом з наголошеним [а], то припущення про його усне запозичення з білоруської мови найбільш імовірне (блр. наготкі).
Іменник монастир, поширений у діалектному мовленні з [а] у першому складі (манастир), а також засвідчений з цим голосним давньоруськими і староукраїнськими писемними пам'ятками, очевидно, спершу був запозичений до староболгарської мови усним шляхом з середньогрецької (с.-гр. fiavacrojptov), а звідти й до давньоруської, від якої успадкований українською.
. Староукраїнські писемні пам'яткр часто засвідчують з [а] грецький з походження іменник корабель: караблш (КА, 1560, 114), карабли (151), караблш (Є. Her., 1581, 28). Найімовірніше він запозичений з грецької мови (гр. xapa?iov), причому не з новогрецької, в якій літера ? відповідала приголосному, що звучав подібно до слов'янського [v], а з давньої, в якій цій літері відповідав приголосний [Ь]. Поширене в українській мові слово паламар, очевидно, теж належить до усного запозичення з середньогрецької мови (с.-гр. napajiovdpios).
Зберігається голосний [а] в іменнику шаровари, запозиченому з Іранської мови через тюркське посередництво (Іран, saravara, н.-іран. salvar); пор. рос. шаровары, блр. шаровары, п. szarawary.
