История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
U
мови, оскільки [о] виступає в ній як звуковий варіант фонеми/о/: /зозул'а/, /хомут/, /собі/.
Внаслідок зближення з голосним [и] ненаголошеного [о], як етимологічного, так і з [ъ] та [е], лише в окремих словах відбулося витіснення на українському грунті фонеми /о/ фонемою /и/, що пояснюється різними причинами.
Фонетичними причинами зумовлено, певно, заступлення /о/
фонемою /и/ в словах будяк (корінь бод--колоти, пор. рос. бодец,
п. bodak), буцати (корінь боц--д.-р. бости), ворушити (при ворох), журавёль {д.-р. жоравь, жоравль), парубок (д.-р. паробъкъ, діал. північноукр. парабок), пурхати, пурхнути (корінь пърх-; пор. рос. порхать, порхнуть), ступати (пор. стопа), тупотіти (пор. рос. топот), тупцювати, Юхим (з Йохим ч- бфимъ), яблуня, яблуко (пор. д.-р. мблъко). Дієслово буцати було, очевидно, відоме в діалектах з наголосом не тільки на першому складі (буцати), а й на другому (буцати); зміна [о] на [и] спершу відбулася, звичайно, в ненаголошеному складі (боцати буцати), а пізніше, за аналогією,— і в наголошеному; на закріплення голосного [и] в дієслові ворушити сприяла, можливо, «зовнішня асоціація його з
299 рушити» 400. В дієслові пурхати, пурхнути, що в діалектах відоме не тільки з наголосом на першому, а й на другому складі, звук [о] змінився на [и] спершу теж у ненаголошеній позиції (порхнути ->• пурхнути); лише пізніше, за аналогією,— в наголошеній. Під впливом форм тупотіти (з mynomtmu), тупцювати (з топцевати) закріпився голосний [и] і в іменнику тупіт.
Процес зміни ненаголошеного [о] на [и], а іноді й наголошеного, може бути пов'язаний також з аналогійними впливами. Так, на закріплення голосного [и] в іменнику мачуха (із мачоха, д.-р. мачеха) вплинув, безсумнівно, поширений в подібних словах суфікс -ух(а), пор. свекруха. Впливом досить поширеного в українській мові суфікса -ун зумовлена, наприклад, поява голосного [и] в кінцевому складі власного іменника Супрун (із Сопрон -«- Софрон), а в першому складі звук [и] розвинувся з ненаголошеного [о] фонетично.
Аналогійного, а не фонетичного походження звук [и] в слові кожум'яка; виник він у ньому, як здогадувався А. Ю. Кримський, а за ним і Л. А. Булаховський, під впливом широковживаного іменника кожух 401, хоч не виключена тут і аналогія до знахідного відмінка першої частини цього компонента (кожум'яка, пор. кожу м'яв).
' Наближена вимова ненаголошеного [о] до [и] в дієслівному суфіксі -ова- зазнала в українській мові впливу форм теперішнього часу тих самих дієслів (вікую, зимую, малюю), наслідком чого стала повна заміна в ньому [о] на [и]: вікувати, зимувати, купувати, сумувати, горювати, малювати і т. д. (ч- вЬковати, зимовати, купо-вати, горевати, малевати; пор. рос. вековать, зимовать, горевать; блр. векаваць, зімавйць, бедаваць). Ненаголошений [о] в подібній позиції заступився звуком [и] навіть в односкладовому дієслівному корені, в якому разом з суфіксом -а- утворювалося звукосполучення -ова-: ковати ->• кувати (пор. кую; рос. ковать). Аналогічний процес поширився й на віддієслівні іменники з суфіксом -ова-: вікування, зимування, літування, рахування вЪ кованые, зимо-ваные і т. д.).
Закріплення [и] на місці [о] в дієслівному суфіксі -ова- явище досить пізнє. У староукраїнських писемних пам'ятках, навіть піз-ніщого часу, ще вживається звичайно -ова-: коштовалъ (АЖ, 1584, 102), коштовали (124); будоване — XV ст., будовами, жартовати — XVI ст., бунтовати, вгЪншовалъ, еЪншоёанье, годовати, годовалъ, гойновали, выкуповатися—XVII ст., вЪзитовати, вЪншовати — XVIII ст. 402, роскошованье (Бер. Лекс., 1627, 71), шынковати (К. 3., к. XVII—XVIII, 112), працоватъ (185), танцовати (213). раховати (296), працоваешых (184). Поширений дієслівний суфікс
400 Булаховський Jl. А. З історичних коментарів щ української мови. Голосні повного утворення, с. 92.
401 Див.: Крымский А. Е. Украинская грамматика, с. 488.
402 Історичний словник українського язика. За ред. Є. Ти мченка, т. 1. X.— K., 1930, с. 148—149, 153, 332, 408, 486, 544—545, 907.
300 -ова- в українській літературній мові ще і в першій половині XIX ст., напр.: у творах І. П. Котляревського — вигодовала, годо-вати, годовав, нагодовала, одважовав, обмальовати, розказовати, розказовав 403, у творах Т. Г. Шевченка — будовами, будовали, вір-иіовати, зимовати 404, хоч також і бурлакувати, будувати, віршувати, гартувати, жартувати, зимувати 405; бидовати, будовати, будованье, виноватити, годовати, жартовати, куповати, пустова-ти, сумовати 40в. Остаточно закріпився дієслівний суфікс -ува-в сучасній українській літературній мові в другій половині XIX ст.
Зближення ненаголошеного [о] з [и] в прикметниковому суфіксі -оват- на діалектному, головним чином південно-західному, грунті зумовлювалось фонетичними причинами, але закріплення в цій позиції звука [и] підтримувалось, звичайно, й впливом дієслів з суфіксом -ува-: біснуватий, винуватий, зеленкуватий, мізкуватий, підстаркуватий, розбійникуватий, хитруватий (ч- бЪсноватый, виноватый, зеленковатьш, хитроватый; рос. виноватый, зеленоватый, хитроватый; пор. дієслова винуватити, мізкувати, хитрувати та ін.). Поширення й усталення в'літературній мові прикметникового суфікса -уват- теж належить до пізнього часу. У староукраїнській мові звичайним був суфікс -оват-: виноватый—XV ст., вихроватой — XVI ст., бЪсноватый, вихроватое — XVII ст., буйво-ловатую шію, вихровата, димновата — XVIII ст.407 Те саме і в першій половині XIX ст.— бісновате, придурковата паралельно з біснувата, придуркувата, узловатий 408, бисноватьій, шпаковатьій (Б.-H., 56, 400). У багатьох закарпатських говорах і тепер поширений дієслівний та прикметниковий суфікс -ова-: виписовати, хитро-ватий.
