Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
14) суфікс -ак (-як) із значенням особи, оскільки вживається майже в усіх слов’янських мовах: укр. співак, земляк; рос. чужак, смельчак, болг. дебелак (товстяк), добряк, дьртак (старик), дървеняк (остолоп); сербохорв. седмак (семикласник), простак, вештак (фахівець, мастак), во]ак (вояка, солдат), годовгьак (іменинник); чеськ. dobrak, rysak, divak, horak, zbrojovak; польськ. biedak (бідак), biedniak (бідняк), bielak (біляк), chlopak (хлопець), chudziak (худяк);
15) суфікс -ач із значенням особи за професією: сіяч, викладач, оглядач, завідувач А. А. Бурячок помилково відносить
ІЗДив.: Горпинич В. О. Назви жителів в українській мові. — K., 1979. —
С. 8—10.
І4Див/ Словник української літературної мови. — K., 1973. — С. 116.
3*9-320
35
його до власне українських15. Суфікс -ач (-ась, -іс, -ес) утворився від індоєвропейських *-ак + /ь, з різним ступенем продуктивності вживається майже в усіх слов’янських мовах: укр. втікач, рос. рвач, білор. дзеяч, болг. ковач, іиивач, сербохорв. веслач, пливач, македон. струбач, раскажувач, чеськ. naterac, prodavac, польськ. naganiacz (наганяч), odbijacz (від-
бійник), словац. zametac, zapytovac. Отже, суфікс -ач--не
власне український, а праслов’янський;
16) суфікс -иськ-о: хлопчисько, багнисько. А. А. Бурячок помилково відносить його до власне українських16. Сформувався він на базі давнього -*slco, зберігся в частині слов’янських мов: чеськ. chlapisko, dubisko, Icrovisko (чагарник), ohnisko', словац. trnisko, ugorsko; польськ. bahnisko, bojowisko (побоїще), grodrisko (городище), gruzowisko (звалище), grzqzawisko (трясовина); укр. (західний регіон) багнисько, гноїсько; білор. (діал.) гумніска, хлапчыска. Отже, немає ніяких підстав відносити суфікс -иськ-о до власне українських, бо він праслов’янський.
§ 16. СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ СУФІКСАЛЬНІ МОРФЕМИ
У перші віки нашої ери ще не було ні східних, ні західних, ні південних слов’ян. Праслов’янська мова, на думку Ф. П. Філіна, припинила своє існування приблизно в VI— VII ст. н. е.17, започаткувавши західно-, східно- і південнослов’янські мови. У VIII—IX ст. формується мова східних слов’ян, про існування якої у раніші часи говорити немає підстав18. Історія східнослов’янської мови поділяється на два періоди: 1) дописемний, або безписемний, з VI по IX—X ст.; цей період називають власне східнослов’янським, а мову — східнослов’янською; 2) писемний період з часу виникнення писемності, тобто з X по XIV ст.; цей період називають давньоруським, а мову — давньоруською. Давньоруська мова зафіксована писемними пам’ятками X—XIV ст.
Отже, до східнослов’янських відносять ті суфікси, які:
1) сформувалися в період з VI по XIV ст.; 2) нині вживаються в українській, російській і білоруській мовах; 3) вживалися в давньоруській мові; 4) не вживаються в інших слов’янських мовах.
І5Див.: Словник української літературної мови. — K., 1973. —С. 117.
І6Див.: Там само. —С. 113.
,7Див.: Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. — Л., 1972. — С. 6.
|КДив.: Там само. —С. 28.
36
У сучасній українській мові вживаються такі суфікси східнослов’янського походження:
1) суфікс -щин-а з територіально-просторовим значенням (Київщина, Полтавщина), який А. А. Бурячок та інші помилково відносять до власне українських|9. Сформувався він на базі суфіксів -ск- і -ин-а. Вживається: в українській мові (Київщина, Полтавщина, Харківщина, Чернігівщина тощо), в білоруській (Гроднетичына, Гомелыичына, Аршаншчына). У білоруській мові він проник навіть у назви сіл, рік та озер: с. Гарэцкаушчына (пор. с. Гарэцкая), с. Заазершчына (пор. с. Завозеры), с. Каласоушчына (пор. с. Каласы) — р. Коласау-шчына (Неманський басейн), с. Мурамшчына — оз. Мурамш-чына, с. Капомшчына20. У російській мові фіксується як у сучасних, так і в історичних писемних пам’ятках: а) Тамбовщина, Саратовщина, Рязанщина, Брянщина, Смоленщина;
б) у “Псковских летописях”21 у записах XVI ст.: Изборщина (м. Изборскъ), Костромщина (м. Кострома), Красногородщи-на (м. Красный городок на Псковській землі), Муромщина (м. Муром на р. Ока), Островщина (м. Остров — пригород Пскова), Полотчина (м. Полоцьк), Порховщина (м. Порхов — пригород Новгорода), Псковщина (м. Псков), Себежщина (оз. і м. Себеж), Юрьевщина (м. Юрьев у Ливонії); у “Духовных і договорных грамотах ... XIV—XVI вв.”22 у записах 1504 р.: Ивановщина — пор. с. Ивановское, Софоновщи-на — пор. с. Софоньево, Ростовщина — пор. с. Ростов (Московські землі); у “Новгородской I летописи” в записах під 1258 р.: Войщина (місто на Смоленській землі)23. Отже, суфікс -щин-а з територіально-просторовим значенням не власне український, а спільносхіднослов’янський;
2) суфікс -их-a із значенням дружини за ім’ям, прізвищем або професією чоловіка: (Хомиха, ковалиха), який А. А. Бурячок помилково відносить до власне українських24. Крім української мови, вживається в російській та білоруській: рос. Салтычиха, Кабаниха, білор. Аляксючыха (жінка Алексюка), Лявоніха (жінка Лявона), Мільковьічьіха (жінка Мільковьіча),
