Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
§11. ІНФІКСИ
Інфікс (від лат. infixus — вставлений) — це службовий морф, який знаходиться всередині кореня.
Усі лінгвісти сходяться на тому, що це службова значуща морфема внутрісегментного характеру. Щодо місця знаходження інфіксів існує два погляди. Відповідно до найпоширенішої точки зору інфікс знаходиться в корені слова: “Особливим різновидом є морфеми, вставлені всередину кореня” (О. О. Земська). Цю позицію займають Ю. О. Карпенко, Г. П. Циганенко, Г. В. Степанов. На думку В. I. Ko-духова, інфікси — це афікси, вставлені всередину кореня або основи. Приклади інфіксів: а) у тагальській мові sulat (письмо), sumulat (писати) — інфікс -ти-; б) у латинській мові Iugum (жалібний), Iungere (жаліти) — інфікс -п-; vici (переміг), vinco (перемагаю) — інфікс -п-; lapis (камінь), Iampas (підсвічник) — інфікс -т-; Iabea (губа), Iambere (лизати) — інфікс -т-; fudi (вилив), fundo (ллю) — інфікс -п-; reliqui (залишив), relinquo (залишаю) — інфікс -п-; в) у кхмерській мові dam (саджати), domnam (рослина) — інфікс -отп-; г) у литовській мові kritau (падав), krintu (падаю) — інфікс -п-; jutau (відчував), juntu (відчуваю) — інфікс -п-; д) в англійській мові stoad [stud] (стояв), stand [stsend] (стояти) — інтерфікс -п-.
У сучасних східнослов’янських мовах (як і в інших слов’янських) інфіксів немає. He було їх і в давньоруській мові.
Окремі випадки носового інфікса -н- у дієсловах теперішнього часу можна реконструювати в праслов’янській мові найдавнішого періоду—до встановлення балтослов’янської
24
спільності, точніше, до утворення носових голосних звуків:
a) *sedti — KopiHb*sed- дієслова минулого часу сісти, *send — корінь дієслова теперішнього часу, пор. сяду, де я на місці колишнього носового звука q (давньоруське А), в якому -п- був інфіксом; б) ляжу (рос. лягуг лечь), де я на місці колишнього носового звука q (давньоруське А), в якому -п- був інфіксом; в) буду — в корені буд- звук у на місці колишнього носового звука Q (давньоруське Ж), в якому -п- був інфіксом; г) рос. иссякнуть — у корені -сяк- звук [а] на місці колишнього носового звука q (давньоруське А), в якому -п- був інфіксом.
У сучасній українській мові небагато слів, у яких службовий морф знаходиться не всередині кореня, а всередині суфікса. Це пестливі дієслова: пити — питоньки, спати — спатоньки, їсти — їстоньки, жити — житоньки, спати — спатусі, пити—тітусі тощо. Тут іменникові пестливі суфікси -оньк-/\ -ус- знаходяться всередині інфінітивного суфікса -ти: пит-оньк-и, спат-ус-і (після [с'] звук [и] інфінітивного суфікса -ти замінюється звуком [і]). За місцем у слові вони втратили ознаку суфікса, оскільки стоять не в постпозиції (після кореня чи іншого суфікса), а всередині іншого службового морфа — суфікса -ти (-т-оньк-и; -т-ус-і), і тому вони набули ознак інфіксів — бути всередині іншої морфеми, бути внутрісегментними. Якщо за диференціальну ознаку інфікса визнати “знаходження всередині будь-якої морфеми”, а не лише кореневої, тоді морфи -оньк-, -ус'-, що знаходяться всередині інфінітивного суфікса -ти, можна кваліфікувати як інфікси.
Отже, інфікс — це морф, який знаходиться всередині кореня чи іншого морфа як додатковий звуковий сегмент, що утворює нове слово або словоформу, а не як замінник іншого звукового сегмента. Тому до інфіксів не належать такі зміни в корені, при яких один сегмент замінюється іншим.
§ 12. СУФІКСИ
Суфікс — це службова покоренева морфема, за допомогою якої утворюються слова і їхні несинтаксичні форми. Наприклад, від слів кобза, ліс, жати за допомогою суфіксів -ар, -ник, -ець утворюються нові слова з іншим лексичним значенням (кобзар, лісник, жнець), а від слів читати, нести за допомогою суфіксів -в, -л-а утворюються несинтаксичні нові форми читав, несла. Щодо обсягу поняття суфіксальних морфів у лінгвістиці існує три погляди: 1) суфіксальною є та частина слова, яка знаходиться між коренем і кінцем
25
слова або флексією; відповідно до цього погляду ті морфеми, що знаходяться після флексії, не мають статусу суфікса (-ся, -сь, -те) і називаються постфіксами; суфікс може стояти після кореня або після іншого суфікса; 2) суфіксальними є ті морфеми, які знаходяться в позиції після кореня, після іншого суфікса і після флексії; відповідно до цього погляду всі покореневі морфеми мають статус постфіксів, які поділяються на флексії і суфікси; суфіксами називаються і пе-редфлексійні і пофлексійні морфи (у слові навчаються після кореня -вч- стоїть суфікс -ай-, флексія -у- і суфікс -ся)\ 3) суфіксальними є всі ті морфеми, які знаходяться після кореня: власне суфікс, тематичний голосний, флексія і пофлексійні морфеми (посміх-а-ти-ся, бр-и-йу-ся) (див.: Немченко В. М. Основные понятия морфемики в терминах. — K., 1985. — С. 171).
Суфікси бувають словотвірні (книга — книж-н-ий), фор-мотвірні (читати — чита-л-и) і синкретичні (раб — раба, кум — кума).
Суфікс може бути маркером кінця лексичної основи (зеленкуватий) і кінця слова (гивидк-о).
Кожна частина мови має свої суфікси. Виділяються суфікси іменникові (-ець, -ан-и, -чан-и, -ик, -енк-о, -ук, -чук, -ак, -іст, -ізм, -ок тощо), прикметникові (-н-ий, -ськ-ий, -уват-ий, -ов-ий, -ян-иії), дієслівні (-ну-mu, -ича-ти, -ти, -іва-ти, -ва-ти), прислівникові (-о, -е, -ичі, -ом, -и). Той самий суфікс не утворює слів різних частин мови; немає суфіксів, які зустрічалися хоча б у двох частинах мови (іменниковий суфікс -ист у слові бандурист і прикметниковий суфікс -ист-ий у слові барвистий є омонімами — це випадковий збіг за формою).
