Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
У частині складних слів кінцеві корені можуть втрачати , основні ознаки повноцінного кореня і набувати певних оз-
28
нак суфікса: рыбовод. На певному етапі вони поєднують ознаки кореня і суфікса. Такі перехідні явища називаються суфіксоїдами. їх, на думку авторів інверсійного словника, в українській мові п’ятнадцять: ...актний(двохактний), ...актовий (двоактний), ...валентний (іеквівалентний), ...водний (земноводний), ...госп (рибгосп), ...манка (графоманка), ...поверховий (двоповерховий), ...подібний (ракоподібний), ...терапія (фітотерапія), ...томний (двохтомний), ...торг (харчоторг), ...фазний (трифазний), ...філ (бібліофіл), ...фон (телефон), .. фор (семафор).
Суфікси спричиняють у структурі твірного слова різноманітні морфонологічні зміни: 1) змінюють місце наголосу (Київ — кияни); 2) зумовлюють усічення основи (Аджамка — аджамський); 3) зумовлюють чергування (рука — ручний);
4) сприяють нарощенню твірної основи (кіно — кінош-ник).
§. 13. ПОХОДЖЕННЯ СУФІКСІВ
У сучасній українській мові функціонують суфікси різних історичних епох — від індоєвропейської до сучасної. За походженням вони поділяються на споконвічні та запозичені. Серед споконвічних виділяються індоєвропейські, праслов’янські (спільнослов’янські), східнослов’янські (давньоруські), власне українські суфікси.
§ 14. ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ СУФІКСИ
Головними засобами словотвору в індоєвропейській спільності були: 1) суфікси: пор. давньогрец. Poa7iopos (.Бос-nop) — (3oa7iop-av-os (боспоряни); pe^piva (о. Бельбіна) — Рв/фіу-іт-гіа (бельбініти); 2) словоскладання: увуосрхл8— родоначальник (ysvsa — рід, архл — давній); yevsaXoyia — генеалогія (ysvsa — рід, Xoyos — слово, вчення); пор. давньогрец. OXpiOTioXis (м. Ольвіополь), давньогрец. цвХіааотхоХо^ (бджоляр)', 3) подвоєння кореня чи його частин (редуплікація): укр. хохол, прапор; чеськ. ріарої — рух великого полум'я, plapolati — палахкотіти; сл. глаголь — слово; чеськ. hlahol, hlaholati — проголошувати; рос. колокол, укр. виве-риця — білка — всі вони утворені за індоєвропейською моделлю; 4) зміна місця наголосу: давньогрец. (popos — податок, данина, плата і (popos — попутній, несучий; давньогрец. iopos — кусок, розріз і Topos — гострий, ріжучий; давньогрец. Tpoxos — оберт і Tpo^os — колесо, коло (пор. укр. замок і замок).
29
Індоєвропейська мовна спільність розпалась, як вважають одні дослідники, приблизно між XXV—XXX ст. до н. е.1 Інші стверджують, що в XXX ст. до н. е. її вже не було2. Отже, індоєвропейські суфікси — це ті морфеми, що: 1) виникли і функціонували в різноманітних індоєвропейських діалектах (мовах) до часу занепаду, тобто до XXX ст. до н. е.;
2) нині виявляються в сучасних споріднених і неспоріднених мовах індоєвропейської спільності; 3) зафіксовані в писемних пам’ятках найдавніших часів (особливо до н. е.). Наприклад: суфікс -р- (-ер-, -Z/7-) у термінах спорідненості є індоєвропейським за походженням, оскільки зустрічається в таких сучасних і давніх мовах: укр. мати — Р. в. мат-ер-і, 3. в. мат-ip; рос. мать — Р. в. мат-ер-и; сербохорв. Р. в. мат-ер-е; польськ. тас-ierr — застар. матерь; болг. мати — мат-ер, лит. mote — Р. в. mot-ers; вірм. ма-ір; дав-ньогрец. р.г|х-г|р; лат. mat-er, mat-r-is; нім. MutUer.
Індоєвропейська мовна спільність, на думку А. Мейє, широко користувалася суфіксами і не знала префіксів3. Для неї була характерна наявність значної кількості кореневих утворень. І кореневі, і похідні основи поділяються на дві групи — нетематичні і тематичні. Нетематичні закінчувалися кореневими приголосними, в тому числі й сонорними:* ped (нога), давньогрец. епохи Гомера krjp (серце), лат. сег (серце). Тематичні закінчувалися голосними або приголосними формантами (темами, або детермінативами), які приєднувалися до кореня. Це основотворчі (або словотворчі) суфікси.
Індоєвропейські суфікси були вокалічними і консонантними. Вокалічні складалися з одного голосного звука. В індоєвропейських іменах, наприклад, виділялися такі вокалічні суфікси (або форманти): -а-, -д-, -й-, -і-, -й-. Звідси основи імен мають і відповідні назви, а саме: основа (що закінчується) на -а-, -д-, -й-, -Ї-, -ії-. Консонантні суфікси складалися з одного приголосного, який за певних обставин поширювався голосним або іншим приголосним. В індоєвропейських іменах виділялися такі консонантні суфікси (або форманти): -п- (-men-, -e/z-), -5- (-es-, -os-), -I- (-ent-), -r- (-ter-) та ін. Основи з такими суфіксами називалися основами на приголосний.
Індоєвропейські суфікси були дуже короткі і через це малозначущі. Тому в подальші епохи вони поширювалися
'Див.. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов. — K., 1966. — С. 16.
2Див.: Трубачев О. Н. Языкознание и этногенез славян // Славянское языкознание. IX Международный съезд славистов. — М., 1983. —С. 247
3Див.: Мейе А. Общеславянский язык. — М., 1971. —С. 272.
30
і змінювалися новими утвореннями із значно довшим і чіткішим суфіксальним елементом. Оскільки кінцеві елементи змінилися, то короткі вокалічні суфікси типу -а-, -і-, -й- та інші приєдналися до закінчення і злилися з ними. їх можна виявити в українській мові за допомогою порівняльно-історичного методу. Наприклад: 1) індоєвропейський суфікс -і-: укр. гість, у множині гості, лат. Hostis — індоєвропейський корінь host-, індоєвропейський суфікс -і -, закінчення -5 (у лат. мові корінь host-, закінчення -is); укр. вівця, лат. ovis — індоєвропейський корінь OV- (-ів-), індоєвропейський суфікс -і-, закінчення -5 (у лат. мові корінь ov-, закінчення -is; 2) індоєвропейський суфікс -и-: укр. дім. 3. в. дому, лат. domus — індоєвропейський корінь dom-, індоєвропейський суфікс -и-, закінчення -5 (у лат. мові корінь dom-, закінчення -us); 3) індоєвропейський суфікс -а-, укр. жона, рос. жена, Д. в. жонам, лат. gena — індо-європ. корінь gen-, індоєвропейський суфікс -а-, праслов’янське закінчення -м (в укр. мові корінь жон-, закінчення -ам).
