Экология человека - Некос А.Н.
ISBN 966-623-347-9
Скачать (прямая ссылка):
ВирИшальнИ особливостИ, поеднання яких властиве виду Homo Sapiens: прямоходячий скелет, рухомИ руки, здатнИ манИпулювати предметами, тривимИрний колИрний зИр i унИкальний за своею скла-довою мозок.
Прямостоячий скелет. Пересування на двох ногах. «Людська» лИнИя характеризуемся найважливИшою загальною ознакою - бИпеда-лИзмом (ходИнням на двох ногах). ПерехИд до двоногого ходИння був пов’язаний з Истотними змИнами способу життя. Вертикальне положення тИла людини, звичайно ж, виявилося пов’язаним з безлИччю вторинних адаптивних змИн. До !х числа входять змИни в пропорцИях рук i нИг, модифИкацИя стопи, крижово-клубового зчленовування i ви-гинИв хребта, а також поеднання голови з хребетним стовпом.
42
1. ХодИння на двох ногах. Вага тИла переноситься з п’яти на зов-нИшнИй край ступнИ, на подушечки й на великий палець. Нога й ступня дИють подИбно важелю.
2. РИзноманИтнИсть функцИй рук (а - силовий захват, б - точний захват, в - долот, що утворюють чашу).
3. БИнокулярний (стереоскопИчний) зИр. Обидва ока можуть бути сфокусованИ на об’ектах, що розташовуюгъся в рИзних напрямках i вщдалет на рИзнИ вИдстанИ (а - близько, б - зправа, в - далеко).
4. Великий мозок. Площа глибоких звивин поверхнИ велика, вИд цього залежить у значнИй мИрИ розумова здИбнИсть людини (а - видима площа, б - площа поверхнИ мозку з розправленими звиви-нами - 2090 см2).
Рисунок 3 - Особливосл людського оргатзму (Ламберт, 1991)
Будова зубИв. ЗмИни в способИ харчування найдавнИшо! людини призвели до трансформаций зубИв: зменшення об’ему i довжини ИклИв; закриття дИастеми, тобто промИжку, в який входять виступаючИ Икла у приматИв; змИни форми, нахилу i жувально! поверхнИ рИзних зубИв; розвиток параболИчно! зубно! дуги, в якИй переднИй вИддИл мае округлу форму, а бИчнИ розширюються назовнИ, - на вИдмИну вИд U-образно! зубно! дуги мавп. ПИд час еволюцИ! цИ змИни у гомИнИд супроводжува-лися значними змИнами структури рИзних елементИв черепа.
Вщмшносп на бюмолекулярному р1вн1. Використовування ме-тодИв ИмунологИчного аналИзу (тобто порИвняння Имунно! вИдповИдИ рИ-зних видИв приматИв на введення одного i того ж бИлка) тощо показало близьку спорИдненИсть i, отже, вИдносно недавне роздИлення в ходИ еволюцИ! таких видИв, як горила, шимпанзе i людина. Наприклад, бу-ло з’ясовано, що вИдмИнностИ в структурИ ДНК шимпанзе i людини складають всього 1 %.
Збшьшення мозку. Надзвичайно збИльшений мозок - це вИдмИн-нИсть, що ставить людину на особливе мюце стосовно Инших прима-
43
TiB: мозок сучасно! людини в три рази бшьший у порiвняннi, напри-клад, з середнiми розмiрами мозку шимпанзе.
Проте величина не едина особливють людського мозку: рiзнi його област зазнали спецiалiзованого розвитку, зросло число нервових кш-тин i змiнилося !х розташування. Ц, а також деякi iншi модифшаци надшили мозок людини li пдвищеними можливостями.
Виникнення кулътури, що накопичуеться i передаетъся з поколш-ня в поколiння, е ун1кальною властивютю, характерною для людини. Вiдбулася еволющя генома i перебудова морфолопчно! структури людини у напрямi кращого використовування цих можливостей -збшьшення мозку як емност для генерацл i накопичення культурно! шформацл та виникнення мови як засобу передачi накопичено! ш-формаци (рис. 4).
Рисунок 4 - Еволюцгйне наростання розмГру черепноТ коробки (об’ем у % (1) до об’ему мозку австралоттека i в абсолютних показниках (куб. см) i варГаци об’ему черепа в еволюци гомiнд (2). Горизонтальш лгни показують еволюцгйний час кнування форм людини (Реймерс М. Ф., 1990).
У всiх тварин вщведене мiсце для довщьно! поведiнки. В процеа еволюци хребетних тварин роль свщомосп, яка спочатку була допо-м1жною, все бiльш розширялася i ускладнювалася. Це наочно де-
44
монструе свгт «штелектуальних» тварин - ссавщв i птах1в, яких по-еднуе природжена noBegiHKa з розумними дiями. Людиноподiбнi зробили ще бiльшу ставку на штелект, але всi вони нечислент, за-ймають маленью ареали i близью до вимирання.
Не зважаючи на збiльшeння об’ему мозку, мiльйoни роюв еволю-цiйнa ття людей iснувaлa жалюпдно - дуже довго i дуже багато чому кожна особина повинна була вчитися самостшно i шляхом наслщуван-ня, видaтнiшi досягнення окремих особин або груп швидко втрачалися або забувалися, прогресу не було (Дольник, 2004).
Людину розумну врятувала мова. Вона дозволила швидко навча-тися, накопичувати знання i передавати !х наступним пoкoлiнням у всезростаючому oбсязi.
Позагенетична передача шформацп стала значити бшьше, нiж генетична.
Людина стала виходити з-шд творчого вщбору - адже вiдбiр йде за генетичною шформащею. А якщо вона другорядна, то вiдбiр без-силий у своему вплив^ Виявилося, що мова мовних симвoлiв набага-то зручн1ша для мозку, нж позамовне мислення. З переходом на мо-вну систему можливост мозку колосально зросли. Так, розумнш людин1 вдалося протиснутися через «вузьку шийку», в якш застряг-ли людинoпoдiбнi мавпи, а австралоттеки i решта видiв людини ви-мирала.
Походження людини
Припускають, що рщ Ното виник 1,7-2 млн. рокзв тому, а людина у своему сучасному фiзичнoму виглядi - вид Homo Sapiens -з’явилася приблизно 40 тис. роив тому. За даними юторично! антропологи, це був «кроманьйонець», що вщокремився вiд передуючого йому «неандертальця». Як наголошувалося, вiд бioлoгiчнo близьких людин1 людинoпoдiбних мавп i раннх форм гoмiнiд людина вiдрiз-нялася розвиненим мисленням, здiбним до абстракцш, розвиненою мовою i eквiвaлeнтнoю 1й знаковою системою комунжацп, вже умiлa користуватися вогнем, вoлoдiлa здатн1стю робити знаряддя для ви-робництва рiзнoмaнiтних знарядь прaцi (рис. 5).
