Антисептика та асептика у ветеринарній хірургії - Власенко В.М.
Скачать (прямая ссылка):
До таких антисептиків належать поверхнево-активні речовини (ПАР), антибіотики, поліміксини і граміцидини, імідазольні препарати, карбонові кислоти, аміни і спирти жирного ряду, зокрема полієнові антибіотики, а також ундецилова кислота та її похідні. Також змінюють функції клітинних мембран мікроорганізмів феноли та йодофори.
Катіонні ПАР (четвертинно-амонієві сполуки, поліміксини, граміцидини) концентруються на мембрані й зв'язуються з фосфатидними групами мембранних ліпідів; аніонні (лужні мила, алкіл- і арилсульфони,
16
йодоформ) взаємодіють з реакційноздатними групами білків мембран. Феноли і спирти розчиняють ліпідні фрагменти мембрани.
Антиметаболічний і антиферментний механізми. Порушення обміну речовин відбувається за одним із наступних механізмів: зв'язування антисептиком активного центру ферменту замість природного метаболіту; конкуренція антисептика з проміжними продуктами чи їх попередниками; псевдоефект інгібування в метаболічному ланцюгу антисептиком.
У результаті таких дій, з одного боку, виникає дефіцит у клітині тих чи інших сполук, а з іншого - утворюються токсичні для мікроорганізмів речовини.
До таких антисептиків належать сульфаніламідні препарати, які блокують синтез дигідрофолієвої та тетрагідрофолієвої кислот, що є складовими ферменту, який каталізує синтез піримідинових основ нуклеїнових кислот. До інгібіторів синтезу полімерів належить триметоприм. Інгібіторами синтезу ДНК на рівні ДНК-матриці є налідиксова кислота, нітрофурани, метронідазол.
Етакридину лактат і трифлавін конкурують з іоном H+, витісняючи його з органічних сполук.
Нейтралізація антисептиками ектоферментів (фактори агресії) призводить до втрати чи зниження мікроорганізмом патогенних властивостей, або ж до зменшення популяції збудника внаслідок блокування позаклітинного переварювання. Такий механізм властивий поверхнево-активним антисептикам.
Ендоферменти більшою мірою захищені від дії антисептиків. Для їх інактивації останні повинні перейти через цитоплазматичну мембрану.
Антиферментний механізм може мати місце і при дії антисептиків з деструктивними, окислювальними та детергентними властивостями. Антиметаболіти, порушуючи ланцюг синтезу ферментів, також діють як антиферменти. Це ж стосується антисептиків, які перетворюють білки в хелати чи альбумінати.
Поряд з цим, деякі антисептики мають високу специфічність дії щодо окремих ферментних систем у відносно невеликої групи мікроорганізмів. Так, 8-оксихіналіни інактивують металовмісні ферменти.
Разом з тим, вони реагують з багатьма катіонами металів, які входять до складу ферментів мікробної клітини. При цьому утворюються нерозчинні комплексні сполуки - хелати. Як результат, ферменти виключаються із метаболізму мікробної клітини.
17
Триметоприм блокує синтез РНК-полімерази шляхом інактивації редуктази дегідрофолієвої кислоти. Важкі метали взаємодіють з сульфо-гідрильними групами ферментів, що призводить до інактивації останніх. Граміцидини розривають дихальний ланцюг у мезосомах бактерій.
Побічна дія антисептиків
Однією із вимог до антисептиків є відсутність побічної дії. Однак, границя між захисно-адаптаційними і каталітичними реакціями досить тонка, динамічна і має виражену індивідуальність. У зв'язку з цим слід визнати обґрунтованим твердження (A.Kramer et al., 1985) про те, що немає і не може бути антимікробних засобів повністю нешкідливих для макроорганізму. Водночас великий практичний досвід застосування хіміотерапії та антисептики свідчить, що ризик пошкоджуючої дії більшості їх препаратів при ретельному дотриманні низки умов їх використання може бути виключеним чи зведеним до мінімуму.
Залежно від механізму пошкоджуючої дії на організм, побічні реакції поділяють на інтоксикації, що призводять до мутагенезу, тератогенезу, канцерогенезу та імуносупресії; алергічні реакції; псевдо-алергічні реакції, які пов'язані з генетичним дефектом ферментів і проявляються підвищеною чутливістю; дисмікробіоз; вторинну інфекцію, викликану природностійкими до препарату видами мікроорганізмів; суперінфек-цію, зумовлену набутостійкими до препарату варіантами мікрофлори.
Антисептикам здебільшого властива місцева токсична дія. Основними клінічними симптомами її прояву є гіперемія, набряк, біль, посилення ексудації в ранах, зі слизових оболонок, папули, пустули, везикули, геморагій, некроз тканин. При відміні препарату ці явища гострого запалення, як правило, швидко проходять. При цьому посилення секреції слизовими оболонками чи ексудації в ранах, викликане антисептиком, з одного боку, знижує його побічну дію, а з іншого - зменшує терапевтичний ефект унаслідок розведення та нейтралізації. Така побічна дія характерна для антисептиків з подразнюючими властивостями - для формальдегіду, фенолів, хлору, йоду, резорцину, етакридину лактату, саліцилової кислоти.
Тривале місцеве застосування антисептиків може викликати хронічне ураження шкіри і слизових оболонок з проявом у вигляді дегенеративної екземи (дерматоз).
Істотно менша, на відміну від системної антибіотикотерапії, токсичність антисептиків зумовлена способом їх введення і низькою резорбтив-ною активністю.
