Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
13
Вступ
спини (dorsum) називають дорсальним (dorsalis), у бік живота (venter) — вентральним (ventralis).
Залежно від розміщення органів можлива різна комбінація цих термінів: дорсокраніально, вентрокаудально, латерокраніально, медіокаудально тощо.
Для голови та кінцівок прийнято особливі терміни. На голові орієнтиром є ніс, і напрям ближче до носа називають ростральним (rostralis), а протилежний йому — каудальним. Відділи кінцівок, спрямовані ближче до осьової частини тіла, називають проксимальними (proximalis), а більш віддалені — дистальними (distalis).
На проксимальних відділах кінцівок (плече, стегно, передпліччя, гомілка) розрізняють поверхні: краніальну (передню), каудальну (задню), латеральну (зовнішню) і медіальну (внутрішню).
У ділянках кисті й стопи передню поверхню називають спинковою, або дорсальною, задню поверхню на кисті — долонною, або пальмарною (pal-maris), а на стопі — підошовною, чи плантарною (plantaris). На пальцях кисті й стопи жуйних, свиней і м'ясоїдних виділяють осьову (axialis) та неосьо-ву (abaxialis) поверхні.
Розділ
і
АПАРАТ РУШ
Скелет
^ Осьовий скелет
^ Скелет голови (череп)
<$> Скелет кінцівок
Апарат руху забезпечує важливі життєві функції організму: опорну, переміщення тіла та його частин у просторі; повітрообміну в легенях; розшукування й захоплення корму; допомагає руху крові по судинах; бере участь у обміні речовин; підтримує сталість температури тіла. У людини апарат руху має велике значення також при мовленні й писанні, виконанні різних робіт. Доведено, що апарат руху, особливо його кістяк, стимулює імунний захист організму.
Функція апарату руху, в свою чергу, зумовлюється нервовою і серцево-судинною системами, апаратами дихання, травлення, сечовиділення, шкірним покривом, ендокринними залозами.
У тварин, які живуть в різних середовищах (водному, наземному), будова апарату руху має свої особливості.
Апарат руху поділяють на скелет та м'язи.
<$> скелет
Скелет
sceleton
це Він
тверда, опорна частина апарату руху. Він складається із закономірно з'єднаних між собою кісток і хрящів. Скелет визначає зовнішній вигляд тварини, тобто екстер'єр. Кістки виконують роль важелів, за допомогою яких здійснюється рух тіла в просторі, відносне переміщення частин тіла або, навпаки, фіксують тіло в певному положенні (наприклад, при стоянні). Скелет є також могутнім депо мінеральних речовин. Його вміст — кістковий мозок — одночасно є органом кровотворення і центральним (первинним) органом імунної системи.
15
АПАРАТ РУХУ
тура. Припинення дії біомеханічного навантаження на кістку призводить до зниження її твердості, зменшення кількості неорганічних речовин (декальцинації) та підвищення руйнівності її структур, а збільшення фізичних навантажень спричинює посилення різних її якостей — фізичних властивостей, обміну речовин, кровотворення, електролітних функцій, пружних властивостей, імунного захисту організму тварини.
У кістковій системі розрізняють осьовий скелет і скелет кінцівок.
Осьовий скелет складається із скелетів голови, шиї, тулуба й хвоста. Скелет тулуба, в свою чергу, поділяється на скелет грудної клітки, поперековий і крижовий відділи (частини). Основна частина шиї, тулуба і хвоста — хребетний стовп.
З усіх частин осьового скелета найскладнішу будову має череп, де містяться головний мозок, органи зору, слуху й рівноваги, передні відділи органів травлення і дихання.
Найбільше розвинутий грудний відділ тулуба, де є не тільки хребці, а й ребра і груднина, що утворюють грудну клітку. В ній розміщені серце і легені. Найменше розвинутий у наземних тварин скелет хвоста.
Для осьового скелета характерні загальні закономірності будови тіла тварин: одновісність, антимерія і метамерія, які зумовлені рухомістю тварини.
1. Одновісність — monaxonia, або біполярність, виражається в тому, що всі відділи осьового скелета розміщені на одній осі і мають два полюси — головний і хвостовий.
2. Антимерія— antimeria, або двобічна симетрія, виражається в тому, що скелет, як і тіло тварини, може бути розділений тільки однією медіанною (серединною, стріловою) площиною на дві (праву й ліву) симетричні половини — антимери (рис. 1.2). Проте будь-яка інша сагітальна площина ділитиме тіло на нерівнозначні асиметричні частини. Відповідно до цієї закономірності одні частини тіла (наприклад, кінцівки) є парними (права й ліва), і в
Рис. 1.2. Схема розтину тіла тварини через загальний та окремі центри тяжіння на скелеті
(за В, Я. Броварем, 1960):
1 — розріз через центр першої четвертини тіла; 2— розріз через центр краніальної половини; 3— розріз через центр другої четвертини тіла; 4 — розріз через загальний центр тяжіння тіла на передню і задню половини; 5— розріз через центр третьої четвертини тіла; 6 — розріз через центр каудальної половини; 7 — розріз через центр четвертої четвертини тіла
17
Розділ 1
них відсутня симетрія будови (асиметричні кістки); інші, що є непарними (скелет тулуба), побудовані симетрично. Антимерія дає також змогу виділяти в тілі тварини напрями: праворуч, ліворуч, медіальний, або внутрішній,
