Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Із допоміжних методів дослідження застосовуються цистоскопія, цистопростатографія, які виявляють деформацію стінки сечового міхура, збільшену передміхурову залозу. Екскреторна урографія виявляє уретеректазію та гідронефроз при здавлюванні пухлиною сечоводу.
Патогномонічних змін у крові та сечі немає. Іноді допомагає цитологічне дослідження простатичного секрету, але інформативність цього дослідження низька, а масаж залози за наявності пухлини не бажаний.
Специфічним маркером раку передміхурової залози є кисла фосфатаза, рівень якої в сироватці крові підвищується, однак цей тест точний тільки при поширеному процесі (метастази в кістки), а при пухлинах ТІ—3 позитивний у 30 % випадків. Специфічнішим є визначення простатоспецифічного антигену (ПСА), який виявляється у 90 % хворих із метастатичним раком передміхурової залози і також може бути фактором прогнозування ефекту. У нормі рівень ПСА становить 0—4 нг/мл, при доброякісній гіперплазії передміхурової залози від 4 до 10 нг/мл, якщо рівень ПСА перевищує названі показники, підозра на пухлину є вельми правдоподібною, але не може бути базою для кінцевого діагнозу. Тільки морфологічне дослідження — біопсія — безсумнівно підтверджує діагноз.
Розрізняються латентні та агресивні пухлини передміхурової залози. Латентний рак виявляється на автопсії. Він трапляється дуже часто, майже в 500 разів частіше, ніж клінічний.
Розділ 20. Пухлини сечостатевої системи
Лікування. Оскільки клінічні симптоми раку передміхурової залози з'являються переважно в пізніх стадіях, 90—95 % хворих є неоперабельними. Для лікування застосовуються хірургічні методи, променева, гормоно- і хіміотерапія. Вибір методу лікування залежить від стадії, морфологічної структури, гормонального фону. Діагноз обов'язково повинен бути підтверджений морфологічно.
При стадіях ТІ і Т2 робиться радикальна простатектомія, яка передбачає видалення залози із сім'яними пухирцями, клітковиною і шийкою сечового міхура (операція можлива у 5—8 % хворих). Після операції при N0 проводять курс профілактичної ест-рогенотерапії, при N1 — кастрацію та естрогенотерапію. Однак частіше застосовують променеву терапію, оскільки операцію не завжди можна провести, а результати променевої терапії не дуже відрізняються від результатів операції.
При стадії ТЗ проводять дистанційну гамма-терапію на передміхурову залозу, кастрацію та естрогенотерапію.
При стадіях Т4 або М1 також здійснюють кастрацію та естрогенотерапію в комбінації з променевим лікуванням. Естрогенотерапію розпочинають з великих доз протягом 1 — 1,5 міс, потім проводять підтримувальну терапію. Призначають 80 мг синестро-лу внутрішньом'язово або 500 мг фосфестролу (хонвану) внутрішньовенно щодоби. Для підтримувальної терапії призначають хлортріанізен, мікрофолін-форте.
Останнім часом для лікування застосовують аналоги гонадот-ропін-рилізинг-гормону, зокрема, гозерелін (золадекс), що знижує концентрацію тестостерону в сироватці крові хворих.
Гонади продукують 95 % усіх циркулюючих андрогенів у вигляді тестостерону, ще 5 % андрогенів (андростендіон) секрету-ють надниркові залози. Тому створено препарати, що впливають на механізм дії андрогенів (запобігають їхній реакції з рецепторами в клітинах пухлини) — антиандрогени. Розрізняють стероїдні (ципротерон) та нестероїдні (флутамід) антиандрогени. Флутамід останніми роками дуже широко застосовують при лікуванні раку передміхурової залози. Однак 10—20 % пухлин є первинно гормо-норезистентними, а деяка частка пухлин стас такою в процесі лікування (вторинна гормонорсзистентність). Складність гормонотерапії хворих на рак передміхурової залози пов'язана з гетерогенністю захворювання, зокрема його гістологічних та гормо-
501
Частина друга. Спеціальна онкологія_
502
нальних характеристик. При рецидивах пухлини після гормонального впливу повторна гормонотерапія малоефективна.
Хіміотерапія раку передміхурової залози має обмежене застосування, оскільки пухлини малочутливі до цитостатиків. Потенційно ефективні у хворих із метастатичним гормонорезистентним раком метотрексат, цисплатин. 5-фторурацил, циклофосфамід, доксорубіцин, вінбластин, дакарбазин. Результати монохіміоте-рапії майже такі самі, як і поліхіміотерапії.
Прогноз. П'ятирічне виживання хворих на ранніх стадіях після радикальної операції становить 80 %, після променевого лікування — 80 %, гормонотерапії — 45—65 %. У пізніх стадіях п'ятирічне виживання становить 10—30 %. В осіб до 50 років прогноз набагато гірший.
Після орхіектомії, гормонотерапії та променевого лікування хворим призначають III групу інвалідності; за наявності метастазів або резистентності пухлини до гормоно- або променевої терапії — II групу інвалідності.
Рак статевого члена
Епідеміологія. Рак статевого члена належить до рідкісних форм злоякісних новоутворень і становить у розвинених державах не більше ніж 1 % їхньої загальної кількості в чоловіків. У деяких країнах Азії, Африки та Південної Америки частота раку статевого члена значно вища — навіть 10—20 % усіх злоякісних пухлин. З іншого боку, цей вид раку дуже рідкісний у громадян іудейського віросповідання, в яких проводиться обрізання передньої шкірочки. Більшість випадків раку статевого члена реєструється у віці 50—70 років.
