Практический справочник по украинскому языку - Ющук И.П.
Скачать (прямая ссылка):
2. За значенням сполучники бувають сурядні, підрядні і пояснювальні.
Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени або рівноправні речення: Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко).
Серед сурядних сполучників розрізняють:
а) єднальні: і(й), та (в значенні /), також, і... і, ні... ні, як... так і, не тільки... а й;
б) протиставні: а, але, та (в значенні але), зате, проте, однак, все ж;
в) розділові: або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, чи то... чи то.
Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного: Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха, що виросли крила, що неба достане, коли полетить (Т. Шевченко).
Серед підрядних сполучників розрізняють:
а) порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, наче, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;
б) часові: як, перед тим як, після того як, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, в міру того як, як тільки, тільки-но, тільки що, скоро, ледве, щойно;
в) причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки, позаяк;
г) мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;
ґ) умовні: якщо, якби, коли б, аби, раз;
д) допустові: хоч (хоча), хай, нехай, дарма що, незважаючи на те що;
е) наслідковий: так що.
Пояснювальні сполучники приєднують уточнюючі слова і речення: Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (М. Рильський).
До пояснювальних сполучників належать: тобто, цебто, або (тобто), чи (тобто), а саме, як-от.
3. За будовою сполучники бувають:
а) прості: і, а, та, бо, чи, що, як, хоч;
б) складні: проте (про+те), зате, щоб (що+б), якби, нібито (ні+би+то);
Морфологія і правопис
137
в) складені: та й, коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки... а й, як... так і.
4. За способом вживання сполучники поділяються на одиничні, повторювані й парні.
Одиничні сполучники (і, та, а, але, або, чи, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Хай квітне злагода і праця на всіх полях, у всіх серцях, щоб у труді святім змагаться, а не в загарбницьких боях (М. Рильський).
Повторювані сполучники (/... і, ні... ні, або... або, чи... чи, то... то) повторюються два або більше разів підряд при однорідних членах речення або реченнях: Взяв лице в холодні я долоні, і дивлюсь, і слухаю, і жду (В. Сосюра). Сиджу я в неволі та марю тихенько, чи знов тебе вбачу, Україно-ненько, чи знов рідну землю в сльозах поцілую, чи вік протиняюсь отут у Bi-люю? (П. Грабовський).
Парні сполучники (не тільки... а й, не тільки... але й, як... так і, як не... так, хоч... але, якщо... то, чим... тим) вживаються двома частинами при двох різних однорідних членах речення або реченнях: He тільки гомерівський епос, але й трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда побудовані на міфах (М. Рильський). Хоч поганий тин, та затишно за ним (Нар. творчість).
§115. Написання сполучників
1. Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться одним словом:
а) із часткою же, ж: адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, також, теж, тож;
б) із часткою би, б: аби, мовби, немовби, ніби, начеб, нена-чеб, щоб, якби;
в) із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;
г) із часткою що: абощо, тощо, якщо;
ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.
2. Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.
Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те Що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з тих пір як, у міру того як.
138
Морфологія і правопис
У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо, а саме: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
3. Сполучники з підсилювальними частками бо, но, то пишуться через дефіс, а саме: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.
4. Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все підрядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання.
Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не робив, роби тільки найкраще (І. Кульська). У першому реченні слово щоб ке є членом речення, отже, це сполучник. У другому реченні до слів що б можна поставити питання що?, вони замінюються повнозначними словами яку б роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б.
Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь,— гей, не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж — сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відповідає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання яка?, виступають означенням, тобто це займенник та з часткою ж, а не сполучник.
