История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Територія поширення звукосполучень [dl], [tl] збігається з територією збереження давніх [gv], [kv] перед [ё] та [і] з дифтонгів [оі], [ail, а перехід [dl], [tl] у [1] — з територією зміни їх у цій позиції на [zvl, [cvl. Проте у псковських говорах давньоруської мови відомі сполучення [gl] і [klj відповідно до давніх [dl] і [til: привегли, повезли, соустрЬкли. Задовільного пояснення їх виникнення досі ми не маємо. Найбільш імовірно, що в окремих говорах східної групи, внаслідок контактування їх із західними, [dlj, [tl] могли зберегтися, а пізніше змінитися в [gll, [kl]. Локальними міжмовними контактами пояснюється, певно, і наявність [dl], [tl] в окремих словенських діалектах (padia, pletla), а також відсутність проривного в деяких словацьких говорах (шуіо, salo). С. Б. Бернштейн, грунтуючись на експериментальних дослідженнях шведського мовознавця Р. Екбло-ма, який виявив, що в сучасних західнослов'янських мовах приголосні [dl], Itll вимовляються як самостійні звуки, а в східно- і південнослов'янських відповідні сполучення, що виникли пізніше (сідло *-сЬдьло, мітла-<- мЬтьла), вимовляються злито, без будь-якого інтервалу, припускає, що в спільнослов'янській мові приголосний, який закривав склад, взагалі як самостійний звук не занепадав; закон відкритого складу реалізувався тут інакше: його дія викликала зміну складоподілу, що зумовило появу не нових сполучені двох самостійних приголосних [ts], [dm], [psl, [pt], [pn], [bn], [ssl, [ktl, [knl, а нових злитих звукосполучень, у яких початкова губна, аубна й задньоязикова артикуляція не була самостійною. У таких злитих з артикуляційного погляду звукосполученнях потім утратився їх початковий елемент 98. Подібний шлях спрощення у групах приголосних, звичайно, цілком імовірний, проте аргументація цієї гіпотези недостатньо переконлива. Думається, неправомірно, по-перше, переносити закономірності, виявлені в сполученнях звуків однієї артикуляційної характеристики (проривний +
98 Див.: Бернштейн С% Bf Очерк сравнительной грамматики славянских языков, с. 188.
127 плавний), на звукосполучення інших вимовних типів (проривний + проривний, проривний + фрикативний шумний і т. д.), по-друге, ототожнювати характер артикуляції звукових сполучень у віддалених одна від одної епохах.
Спрощення в групах приголосних [dl], [tl] відбулося, певно, не пізніше VI ст. н. е. На такий висновок наштовхує вірменський рукопис VII ст. «Опис хозарської трапези», в якому запозичене з східнослов'янської мови -слово сало написане без приголосного [d] ". Найдостовірніше, що цей процес відбувався в період розпаду спільнослов'янської мовної єдності, але ще в той час, коли між східними і південними слов'янськими діалектами вона повністю не втратилася, коли в цих діалектах ще виявлялися окремі спільні фонетичні закономірності. Процес спрощення в групах [dl], [tl] не втратив своєї сили й на ранньому етапі історії східнослов'янської мови, про що свідчать запозичення слів з інших мов. Так, старонімецьке власне ім'я Gutleib (суч. Gotlib), що зайшло в той час до неї, на східнослов'янському грунті, втративши [t] у сполученні [tl], змінилося в ГълЪбъ, а далі в ГлЪбъ (суч. укр. Гліб, рос. Глеб). Проте в давньоруській мові в час занепаду зредукованих (XI—XII ст.) цей процес уже перестав діяти, тому в нових звукосполученнях [dl], [tl], що виникли з Idbl], ItblI, будь-якого спрощення не відбувалося (седло, метла, сеЪтло ч- седьло, метьла, сєЬтьло, укр. сідло, мітла, світло). Не спрощувались [dl], [tl] і в пізніших іншомовних запозиченнях: заядлий (п. zajadty), титло.
§ 38. Перебудова фонологічної системи. Спільнослов'янська мова за час свого існування зазнала значних звукових змін, що зумовили перебудову її фонологічної системи. У складі вокалізму, замість двадцяти двох фонемних одиниць, витворилося одинадцять, а саме: /і/, /е/, /є/, /§/, /ь/, /а/, /о/, /д/, /ъ/, /u/, /у/.
Фонема /і/ реалізувалась, звичайно, в звукові [і], що походить з [ї], успадкованого від індоєвропейського періоду; у позиції перед приголосним та в кінці слова звук [і], що виступав як реаліза-тор фонеми [і], розвинувся також з дифтонга [еі] як успадкованого з давньоіндоєвропейської мови, так і нового, що виник з [оі] після палаталізованих приголосних та [jl; після палатальних приголосних він міг походити з [u], а в закінченнях окремих лексико-граматичних категорій слів і з [оі], [аі].
Фонема /е/ реалізувалась у звукові [е], що розвинувся з [ё], а в позиції після палатальних приголосних також з Iol, успадкованих від давньоіндоєвропейської мови.
Фонема /є/ реалізувалась у звукові [є], що розвинувся з давньо-індоєвропейських дифтонгів [оі], Іаі] та голосного [ё]. Голосний [є] зрідка виникав внаслідок збігу двох коротких [є], які давали звук [е], що подальше змінювався в [ё], напр., у слові nestb із пе jestb.
09 Див.: Черных /7. Я* Историческая грамматика русского языка. M., 1954, с. 90—91.
128 Реалізатором фонеми /§/ виступав звук [$], що виник із.звукосполучення [en] на кінці складу, та . [ьп], [ъш], які походять з [in, jm], що розвинулись з індоєвропейських сонантів [п] та[ш].
