История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
[П [с'1. [П
Напівпом'якшені приголосні переднього ряду ]z'], [s'], [n'], [d'], [t'], [l'], [г'] у позиції перед [а] повністю палаталізувалися nie в протоукраїнських діалектах давньоруської мови: [з'ать] [з'ат'], [c'a] [с'а], [ін'ат'і] [ін'ати], [ход'ать] ->• [ход'ат'], [т'агота] [т'агота], [т'єл'а]-> [тел'а], [р'адъ]->¦ [р'ад], орф. зять, ся, іняти, ходять, тягота, теля, ряд.
Губні напівпалаталізовані приголосні в такій позиції депалата-лізувалися. Процес депалаталізації супроводжувався розщепленням їх артикуляції на тверду й м'яку, внаслідок чого після губних перед [а] з [^] розвинувся приголосний [j], який і став носієм виділеної тут губним палатальності: [м'асо] [Mjaco], [тЬм'а]
308 jViMj'a], [в'азат'і][віазати], [дев'ат'] [девіат'], [п'ат'] ->- [njaT'], орф. м'ясо, тім'я, в'язати, дев'ять, п'ять. Депалаталізація губного перед [а] з [§] мала в українській мові й певні обмеження, вона залежала від того, який звук — голосний чи приголосний — вимовлявся перед ним. У сучасній українській мові депалаталізовані губні послідовно вживаються у «такій позиції лише після грлосного (в'язати, дев'ять, пам'ять, м'яч, п'ять), хоч приголосний, що належав до префікса, звичайно не впливав на процес депалаталізації губних перед [а] з [§]: зв'язати, розв'язати, підв'язати за аналогією до в'язати. Аналогія виявилася тут сильнішою від впливу префіксального приголосного. Якщо перед губним стояв інший приголосний, який належав до тієї ж морфеми, то він внаслідок регресивної асиміляції пом'якшився, а під його впливом і губний зберіг властиву йому палатальність: [св'^ть] [с'в'ать], [с'в'ат], суч. святий, свято. Однак в окремих південно-західних говорах губний перед [а] з [а] депалаталізувався й у позиції після іншого приголосного. В деяких з них в процесі депалаталізації після губного виділився [j] при збереженні пом'якшеної вимови попереднього приголосного (с'в]ато, с'в]атий); в інших пом'якшена вимова приголосного перед губним втратилась (cejamo, cejamuu); ще в інших — при збереженні палатальності попереднього приголосного [j] після депалата-лізованого приголосного занепав (Crвато; с'ватий). Про те, що втрата [j] після депалаталізованого губного належить до явищ пізнішого часу, може свідчити втрата в такій позиції в окремих говорах пів-денно-західної діалектної зони приголосного [w] або й сполучення [wj], cjamo, cjamuu, с'ато, с'атий (АУМ, т. 2, карта № 77).
У північних говорах української мови, крім південної смуги їх поширення, звук [j] після губно-носового [т] звичайно зберігається: м'ясо, м'ята, м'яч, пам'ять, тім'я, вим'я [mjaso], [mjata], [mjac] і т. д. Але в багатьох південно-східних та південно-західних діалектах він зазнав асимілятивного впливу губно-носового й змінився в [п]: мнясо, мнята, мняч, памнять, тімня, вилшя[мн'аІсо], [мн'аїта], [мн'ач], [паїмн'ат'], [т'іімн'а], [виїмн'а] (АУМ, т. 1, карта № 91, т. 2, карта № 76). Пор. мнясо в праці кінця 30-х — початку 40-х років XIX ст. «Словарь малороссийского или юго-восточного русского языка» П. П. Білецького-Носенка 417.
Палаталізації напівпом'якшених приголосних переднього ряду перед [а] з [§] тогочасна староукраїнська орфографія не відбивала, але вона, очевидно, збігалася хронологічно з депалаталізацією їх перед [е], тобто відбувалася в XIII ст. Депалаталізація напівпом'якшених губних приголосних розпочалася, певно, теж у той час, оскільки це процеси взаємопов'язані, але з артикуляційного погляду депалаталізація губних, пов'язана з розщепленням звука на дві артикуляції, значно складніша, ніж палаталізація напівпом'якшених переднього ряду, тому вона, звичайно, завершилася пізніше, найбільш імовірно, в XIV ст. З наступного століття її наслідки
417 Див.: Білецький-Носенко П. Словник української мови, с. 227.
309 починають відбивати староукраїнські писемні пам'ятки. Найдавніший досі відомий приклад позначення твердого губного перед [а] з [§] подав у свій час А. Ю. Кримський з господарської присяги 1448 p.: Обьвыазуемыаа (Укр. грам, І, 109). Зрідка засвідчують депалаталі-зовану вимову губних й інші староукраїнські пам'ятки: вьязенє (JL Вел. 1720, 16).
Новий [j] розвинувся після губного в процесі ствердіння останнього, незалежно від якості попереднього звука, також в основі дієслів другої відміни перед закінченням 3-ої особи множини теперішнього (і майбутнього простого) часу: [ловить] ->¦ [ло'в'ать] ->• ловіат']; [куп'еть]-> [куп'ат'}-> [купіат']; [робить] [роб'ать]-*-po6jaT']; [сп'еть]-*- [сп'ать]->- [cnjaT']. Проте цей [j] в українській мові не зберігся. За аналогією до форми 1-ої особи однини тих же дієслів, якій властивий епентетичний [1] з давнього [j] (ловлю, люблю, куплю, сплю), він теж змінився на [і]: ловлять, люблять, куплять, сплять, дивляться, кривляться.
У цьому процесі виявилась тенденція до вирівнювання дієслівної основи. Але в окремих українських діалектах — надсйнських і наддністрянських — південно-західного ареалу (у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській і Хмельницькій областях) вирівнювання дієслівних основ 1-ої особи однини і 3-ої особи множини відбулося в іншому напрямі, а саме за аналогією до 3-ої особи множини епентетичний [і] у 1-ій особі однини витіснився звуком [j]: [гоЬГи] [robju]. Аналогічні форми (робіать, любіать, po6jy, любіу) трапляються й у деяких середньополіських говорах. В окремих західнополіських говорах, а також і в частині закарпатських та буковинських епентетичний [j] як у 1-й особі однини, так і в 3-ій особі множини в позиції після [т] внаслідок неповної прогресивної асиміляції заступився приголосним [п]: ломню, лом-пять ш.
