Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Аналогічно вимовляються приголосні перед закінченням і також і в називному відмінку множини іменників чоловічого роду та місцевому відмінку однини іменників середнього роду: кривор'їз'ц'і, запор'із'ц'і, таганрозькі, у }аблуцЧ (орфогр. криво-ріжці, запоріжці, таганрожці, у яблучці).
5. Сполучення приголосних здц і стч перед закінченням давального і місцевого відмінків однини іменників жіночого роду спрощуються Й вимовляються як 39Ц9, C9Ut9: ynoj'13'цЧ, к'іс'ц'і, неив"іс'ц'і (орфогр. у поїздці, кістці, невістці).
?. Звук /те у дієслівних закінченнях третьої особи однини й множини теперішнього часу та другої особи множини наказового способу завжди вимовляється як м'який приголосний: робиет\ носиет', криечйт', робл'ат', ндс'ат', роб'іт', ход'іт', си6д'іт'\ Вимова цих граматичних форм з твердим ш, поширена під впливом фонетики деяких південно-західних говорів (він робиет, носи6 т, робл'ат, роб'im), є порушенням орфоепічних норм української літературної мови.
7. Сполучення mVa (орфогр. ться) у дієслівних формах третьої' особи однини й множини теперішнього часу та в другій особі множини наказового способу вимовляється як ц'а:
165 учйц'а, учац'а, робиеЦ'а, робл'ац'а, л'убл'ац'а, уч'іц'а, мос'тЧц'а (орфогр. вчиться, вчаться, робиться, робляться, любляться, риться, мостіться).
8. Сполучення шс'а (орфогр. шея) у дієслівній формі другої особи однини теперішнього часу вимовляється як PadueC1 а, учйс'а, 6jec'a, с'м'Цес'а (орфогр. радишся, вчишся, б'єшся, смієшся).
9. У формах другої особи однини дієслів наказового способу сполучення жс'а і (орфогр. жся і вимовляються як з'с'а і ч'а: яе ур'їз'с'а, не маз'с'а, не мороц'а (орфогр. не врш:-ся, не мажся, не морочся)«
Окремі зауваження до вимови слів іншомовного походження
1. Голосні звуки в словах іншомовного походження вимов: ляються за тими самими нормами, що і в інших словах української літературної мови. Однак у їх вимові спостерігаються і деякі особливості, а саме:
а) Ненаголошений о перед складом з у артикулюється чітко, виразно й ніколи не наближається до у: документ, монумент, комуна, попул1 арниеі, дозуватие, контуз'Ца, котурни6, дортуар.
б) Ненаголошений ? на початку слова та після голосного в середині також вимовляється виразно і не наближається до и: евол'уц'ца, екватор, еф'ір, ет'уд, ескадра, emd/г, експонат, еру-дйцЧ]а, естафета, ембарго, енерг'Ца; поетеса, муедзйн, фаетон, реевакуац'Ца.
Після приголосних його вимова така, як і в словах неіншомов-ного походження, тобто з відтінком до а: геинетиека, теилеи-граф, тубеиркул'оз, матеиматиека, теиматиека, неигатйу (орфогр. негатив)у преизйд'і]'а, реижйму сеикрет.
2. Звуки і тгив словах іншомовного походження вимовляються відповідно до їх позначення на письмі, причому ненаголошений а, як і в українських словах, має нахил до ?: іде ja, інстинкт,, інсти€тут, мікроскоп, гЧмн, комунЧст, пЧлдту таксЧу стимул силос, цйфра, бриегада, киепарйс. Вживання і замість а (ст'імул, інстЧтут), що дуже часто зустрічається в окремих носіїв української літературної мови, є грубим порушенням її орфоепічних норм, як і вживання а замість і (лйнЧ\аУ комйсЧ]'а).
3. Звук і в середині слова після іншого голосного обов'язково йотується:моза]Чка, pyjma, eeojicm, nijim. Але на початку кореня після голосного, що належить до префікса або є сполучним звуком у складеному слові, його йотація відсутня: антиісторичної, ста-POiHd1UC1KueI. Отже, вимова і після голосного, як і після приголосного, послідовно відповідає орфографії (мозаїка, егоїст, доісторичний), а тому невиправданим відхиленням від орфоепічних
166 норм є вживання після голосного нейотованого і не на початку кореня (мозаіка, теїн, егоїст), що зрідка також можна спостерігати у мові окремих осіб.
4. Орфографічному іє у вимові завжди відповідає звукосполучення ije: гЧг'цёна, d'ijema, кл'Цёнт, naif Цент. Вживання за* мість нього /е (д'іета) є орфоепічною помилкою.„
5. Незалежно від походження (з А чи g*) звук г в іншомовних словах вимовляється як фарингальний фрикативний приголосний (h): ahenm, аванкйрд, а/гроном, HeuKmapy Ьориезонту кЧмнаст, Ігрунт, Нвинт, Vihdnmy Нолу ЬрафЧкау heupoly орЬануізйцЧ}а. Лише в невеликій групі іншомовних слів зберігається задньоязична проривна вимова г (ГУ g): ґаноку ґратие (іменник, порівн. укр. hpamue —дієслово), ґнЧт (Ьн'іт з іншим значенням), ґиерлйґа.
6. Приголосний ф в українській літературній мові вживається звичайно в іншомовних словах, хоч у деяких давніших запозиченнях відповідно до нього засвоїлися звуки п, /та, Xy кв (Onanacy Пие-лйпу теийтру JyxtlMy квасол'а). Оскільки цей звук невластивий споконвічним словам української мови (слов'янським за своїм походженням), замість нього часто вживають сполучення хв (хвакту хворма). Проте така вимова не може вважатися літературною. Орфографічному ф в літературній мові завжди відповідає глухий губно-зубний приголосний: факту фабриекау форма, Фед'ір, деи-фекту мЧфу фЧзиекау кафеидрау реиформа.
7. В іншомовних словах, головним чином англійських і тюркських за походженням, поширене орфографічне сполучення дж. У тих мовах, звідки вони запозичені, йому відповідає один приголосний: джёмпеир (англ. jumper), джаз (англ. jazz). В українській літературній мові орфографічне дж у словах іншомовного походження також вимовляється як один звук — дзвінка африката дж: джёмпеиру джему джазу джунглЧу джентльмен, котедж,
