Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
До м'яких належать фонеми дт', нл\ і J. При вимові д\ mf, н', л* середня частина спинки язика зближується з твердим піднебінням у місці творення звука j, тому вони на відміну від твердих д, т, H9 л є не передньоязичні, а середньоязичні приголосні2.
/-S
До пом'якшених належать фонеми з', Cf9 ц\ дзр\ При їх вимові передня частина спинки язика підноситься до твердого піднебіння. Місце творення їх залишається таке ж, як і місце творення відповідних твердих звуків.
Тверда і пом'якшена фонеми р (р, р') в сучасній українській літературній мові поширені не в усіх позиціях однаково. Оскільки приголосний р на кінці складу послідовно ствердів, то в цій позиції пом'якшена фонема р звичайно не вживається: косар, лікар, кобзар, тепер, Харків, перевір, вірте, відмір, бур (род. відм. множини іменника буря), гіркий і ін. (але Гор'кий, орфогр. Горький). На початку або в середині складу перед голосними в однаковій мірі поширені і тверда, і пом'якшена фонеми р: рада, рука, робота, риба, р'асно, р'аднб, косар'а, говор'у, тр'ох (орфогр. рясно, рядно, косаря, говорю, трьох).
Примітка. На кінці слова дуже зрідка зустрічається і пом'якшений рг він у такому випадку протиставляється твердому р як самостійна фонема, наприклад, у словах яр і яр'. Порівн.: Он у полі на роздоллі буйні квіти, оксамити розстилає ярь (Ч.) і Стояла вона над горою і понуро дивилась у крутий яр (Мирн.).
Як пом'якшені вимовляються довгі шиплячі ж, їй, ч (ж', їй', ч'), в яких реалізується по дві самостійних фонеми: Запор'ьж'а, Кривор'іж'а, зб'іж'а, клон'а,облич'а, п'ідаш'а, гі"іч'уу туш'у.
В аналогічній позиції таку ж вимову мають і дуже зрідка вживані в літературній мові неподовжені шиплячі: Заволж'а, харч'у [орфогр. Заволжя, харчю (орудн. від іменника ж. р. харч)].
1 У фонетичній транскрипції м'який приголосний позначається значком пом'якшений— знаком ' і напівпом'якшений— знаком '•> що ставиться зверху праворуч відповідної букви, або крапкою, яка ставиться зверху над буквою, що нею передається напівпом'якшений звук. Однак у спрощеній транскрипції здебільшого користуються одним знаком ', яким позначають будь-який ступінь м'якшення приголосного.
2 Г. Ф. НІ и л*о вважає типовим для української мови не м'який л, а пом'якшений (див. його «Палатограми українських звуків і систем фонем української мови», «Вопросы славянского языкознания», кн. I, 1948, стор. 227).
126 Неподовжені шиплячі, крім позиції перед /, звичайно вимов-ляються твердо: нЧж, рЧж, нЧч% сиедйіи, жар, леижат\ бЧжйт\
/-S /-S
чутие, шелеист, джеиреило, бджола, сиеджу.
Напівпом'якшеними виступають губні б> п> в, дб, JK, задньо-язичні /с, лг, горловий г та неподовжені шиплячі яс, ш, / в позиції леред б'ф, л'шг, в'фа, вёрфЧ, мЧст, кЧт, тхЧру гЧр-ка, ж'їнка, ножЧ, иіЧс'т\ бдж'ика, Mjan'i, вёчЧр.
В окремих діалектах зрідка трапляється і напівпом'якшений приголосний г, наприклад: r'to (сорокопут), г'ірги* (плечі), Ґіцкатиес'а (лоскотатися)1.
Губні приголосні та задньоязичний /с і горловий г в іншомовних словах як напівпом'якшені можуть виступати і перед а та у: б'аз\ п'урё, к'увёт. У спеціальних фонетичних умовах пом'якшуються губні в і м також і в окремих споконвічно українських словах: c'e'dmo, моркв'йниеї,у тум'аниеї.
В українській мові напівпом'якшені приголосні виразно не-протистоять відповідним твердим приголосним і в порівнянні з ними не виконують осібної функції в розрізненні лексичних і граматичних значень слів. Тому їх звичайно не вважають самостійними фонемами, а розглядають лише як варіанти фонеми. Напів-пом'якшена вимова цих звуків у позиції перед і є ніщо інше, як акомодація, тобто пристосування їх до вимови наступного голосного переднього ряду, який вимагає пом'якшення попередніх приголосних.
Отже, в сучасній українській літературній мові приголосні щодо твердості і м'якості їх артикуляції утворюють такі фонемні пари: д — дт — т';з — з';с — с';н — н'; л — л'; р—р'; Ц—Ц';
дз — дз'. Напівпом'якщені або пом'якшені приголосні ff, п, в,
ф, м, г, г, к, x, ж, дж, ш, ч, не становлячи самостійних фонем, а будучи лише варіантами, обумовленими певними звуковими причинами, відповідних твердих фонем, з фонологічного погляду не протиставляються останнім, тому тверді й різного ступеня м'якості губні, задньоязичні, горловий та шиплячі не творять фонемних пар, а виступають лише як варіанти у межах тих самих фонем.
Приголосна фонема J завжди палатальна і тому не" співвідносна з будь-якою твердою приголосною фонемою.
§ 39. Сполучення голосних з попередніми приголосними
В сучасній українській літературній мові не кожен голосний звук може сполучатись з будь-яким попереднім приголосним. Її фонетичній системі з цього погляду властиві певні закономірності. Найважливіші з них такі:
1 Словарь української мови, за редакцією Б. Д. Грінченка, т. І, 1958 стер. 349.
127 1. Голосні заднього ряду а9 о, у сполучаються з попередніми як твердими приголосними, так і м'якими різного ступеня палаталізації, але не з усіма однаково. З цього погляду виділяються передньоязичні приголосні д, т, з, с, ц, н, р, л. Голосні а9 Oj у однаково поширені після твердих і м'яких звуків цієї групи: дйтие — д'йкуватие, добро —д'бгот', молоду — мбло-д'у, танутие — т'агтй, тонко — т'охкати6, т$го — т'укатие9 забава — з'аб, зуб — маз'у, сам — с'акйї, сова — с'брбатие, сухо — с'удй, цариена—сиенйц'а, цокатие — ц'огб, цупиетие — ц'укати6, вона — н'ан'а, носитие — до н'бго, нудиетие — н'ух, раз — р'ад-Ho1 розум — тр'ох, рука — р'умсатие, лан — л'ada, лоб — л'он, лунй — л'ул'ка.
