Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
89< У тлумачному словнику пояснюється значення слів даної мови та подаються різні синоніми до них. Тлумачні словники звичайно є одномовні. Проте бувають і такі словники, які одночасно є і перекладними, і тлумачники, бо в них поєднується і переклад слів на іншу мову, і пояснення їх значення. До словників цього типу, наприклад, належить чотиритомний «Словарь української мови», упорядкований і відредагований Б. Д. Грінченком (Київ, 1907—1909 pp.). У ньому українські слова не тільки перекладаються, а часто і пояснюються російською мовою. Наприклад, іменник волок перекладається російським словом бредень і до нього подаються українські речення, щоб пояснити його значення: В ставу було чималенько лящів; ніхто їх не ловив,— ні волоком, ні в'ятірами (Гліб.). Чорний волок випив води ставок (Ном.). Інші ж значення цього іменника (Веревка, с помощью которой тянут волами копны сена, бревна и пр. Нерасколотый чурбан, бревно) розкриваються не за допомогою перекладу, а шляхом пояснення.
Термінологічні словники (їх іноді називають також номенклатурні) бувають як одномовні, так і двомовні, перекладні. В одномовних термінологічних словниках пояснюється значення термінів з певної галузі знань (словник біологічної термінології, словник математичної термінології, словник фізичної термінології, словник педагогічних термінів і т. д.). В двомовних термінологічних словниках спеціальні терміни перекладаються з однієї мови на іншу.
В етимологічному словнику з'ясовується походження, первісне значення і розвиток слів. Етимологічних словників української мови ще немає, але для розкриття етимології багатьох українських слів може принести велику користь «Этимологический словарь русского языка» А. Преображенського, який вийшов у світ окремими випусками ще в 1910—1914 pp. (від А до слова сулея) і закінчений друком у 1949 році в першому томі «Трудов Института русского язьжа» AH CPCP, хоч, звичайно, в багатьох питаннях цей словник уже застарів і не відповідає рівневі сучасної радянської лінгвістичної науки. В 1958 році він перевиданий без будь-яких змін.
Завдання історичних словників полягає в систематизації і поясненні тієї лексики, яка вживалася в мові раніше. Складаються вони на підставі вивчення словникового складу письмових пам'яток попередніх часів.
В орфографічному словнику значення слів не пояснюється й не перекладається. Слова подаються в ньому лише для довідок щодо їх правопису та наголосу. Орфографічні словники мають велике практичне значення для унормування мови.
Словники іншомовних слів містять слова, засвоєні з різних мов. В них визначається, звідки запозичене слово, яке
90 його походження, на якій основі воно утворене, та пояснюється його значення.
Діалектологічні словники містять місцеву, територіальну лексику, незалежно від того, поширена вона в літературній мові чи ні. Іноді складається реєстр лише місцевих слів, які в літературній мові невідомі зовсім.
Завдання словників мови окремих письменників полягає в збиранні, систематизації й поясненні слів, вживаних письменником у його творах (словник мови Пушкіна, словник мови Шевченка). Звичайно, можуть складатися й словники окремих творів письменника, якщо вони відіграли визначну роль у формуванні літературної мови (наприклад, словник «Енеїди» І. П- Котляревського).
Крім названих, відомі й інші словники, які мають теоретичне або практичне значення для вивчення лексичного й фразеологічного складу мови (синонімічні, фразеологічні, порівняльні, словники наголосів, орфоепічні та ін.).
§ 28. Характеристика найважливіших лексикографічних праць з української мови
Питаннями лексикографії на Україні цікавилися ще з кінця XVI століття. Першою лексикографічною працею у нас треба вважати словник під назвою «Лексис Сир?чь Реченія ВъкратцЪ събраны. И из словенскаго языка, на простый Рускій Діялекть Истолкованы», складений київським ученим Лаврентієм Зизанієм Тустановським і надрукований у 1596 р. в Вільні як додаток до його ж граматики слов'янської мови.
У цьому словнику в алфавітному порядку міститься 1061 слово старослов'янської мови; кожне таке слово пояснюється за допомогою слів тодішньої української літературної мови, серед яких було чимало й народно-розмовних.
Більший слід в лексикографії східних слов'ян залишила праця Памви Беринди «Лексиконъ славеноросскій и именъ Тлькованіе», видана в Києві в 1627 р. і перевидана вдруге в Кутеїні (Білорусія) в 1653 р. Словник Беринди значно повніший від праці Л. Зизанія, в ньому чіткіше розмежовуються старослов'янські і східнослов'янські слова (врата, враг, бремя, бразда, глава, брию броду і ворота, ворог, беремяУ борозда, голова, голю бороду). Цінність його полягає також у тому, що в ньому для пояснення старослов'янських слів наводиться великий матеріал з української народної мови.
У 1961 році «Лексикон словенороський» Памви Беринди перевиданий у Києві Інститутом мовознавства Академії наук Української PCP.
У другій половині XVII століття був складений словник під назвою «Синонима слазеноросская», який залишився в рукопису
