Экология человека - Некос А.Н.
ISBN 966-623-347-9
Скачать (прямая ссылка):
Зелен овоч* багат на впамш С, а також мютять залИзо, калш, ма-гнш, фолИеву кислоту, впамИни А, Е i групи В, як* мають ращопроте-кторш властивост. Також висок* рацiопротекторнi властивост мають капуста, петрушка, цибуля, в яких е арковмюш амшокислоти (цисте1н, метюнш). Вони е ефективними антиоксидантами — дезактиваторами вшьних радикалИв i нейтралИзують токсичну дИю бага-тьох отрут. Орковмюн амшокислоти нормалИзують дИяльнють печИ-
146
нки, яка е дезДитоксикатором оргатзму. ОвочД родини капустяних знижують ризик захворювання на рак.
Морськ! водоросп мютять багато йоду, альпнату натрда i солей кальщю. Йод потр!бен для фушкцiонувашня щитовидно! залози, активно впливае на обмш речовин i протидДе шфекщям. Вш е ефектив-ним радюпротектором радюактивного йоду, який накопичуеться в щитовиднш залоз! Альпнат натрда сприяе виведенню радюнуклщв з органДзму [26].
Отже, рослинна продукщя - де джерело впамтв, мшроелемен-тДв, амшокислот та Днших життево важливих, необхвдних для нормального фушкцiонувашня органДзму людини елеменпв, як! крДм того сприяють виведенню шюдливих, токсичних речовин з органДзму людини.
Серед рослинно! продукдл, що вщграе важливу роль у щцтримщ здоров’я, значну частку займають лшарсью рослини. На сьогодтш-нш день !х нараховуеться близько 500 видДв.
Л!карськ1 рослини - джерело одержання лшарсько! рослинно! си-ровини. Лжарська рослинна сировина - це висушет, р1дше св1жоз-бираш лтарсьш рослини (або гхня частина), що використовуються для приготування л1карських засоб1в.
Ще в доюторичт часи люди користувалися дикими рослинами для лТкування сво!х хвороб. Вщомосп про щлющ! якосп рослин передавали з покол!ння в поколшня, а про те як використовували щ рослини люди, свщчать згадки у давтх мДфах, легендах, оповщаннях.
З появою письменносп вщомосп про корисн якосп рослин почали фДксувати, що значно поширило !х практичне використання. Особливо широко лшування травами було розповсюджено у Сгипт! Гредл, 1нди, Кита!. Багато щкавого з л!кувального використання рослин наведено у прадях давтх мислителДв та лшарДв: Пппократа, Дь оскорща, Пття, Галена та ш.
Перше з вщомих творДв про лшарсьм рослини належить видатному лкарю Давньо! Греди Гшпократу (460-377 pp. до н. е.). Вш писав, що усД частини рослин однаково корисн i що для лжування треба викорис-товувати всю рослину в щлому. Гшпократ описав бшьше двохсот рослин, що використовували у медидин у ii часи.
Але тшьки понад шють сторДч римський лДкар Гален (П ст. н. е.) показав, що лшарсью рослини е щлющими тому, що вони мютять визначеш дшовД речовини. Гален визначив, як треба здобути щ речо-
147
вини. Вш використовував для лiкування вщвари, насто!, соки рос-лин, порошки та mлюлi з них.
Багато зробили для вивчення лiкарських рослин жителi рiзних кра!н свiту. У Китаг вже у 492-536рр. н. е. була складена перша у ceimi фармаколог1я «Бень-цао-у-зин-цзо-чжу».
До нас дiйшли травники народiв схщних кра!н, у яких описано б№ше нiж 12 тис. рiзних лшарських рослин. Згодом по мiрi накопи-чення цосвiцу та поглибленого вивчення число рослин, що викорис-товувались у лiкарських цiлях, сильно скорочуеться: використову-ються тiльки найбiльш корисш з них.
У серецнi вши значення лiкарських рослин зростае. Видатний таджицький вчений Абу-Алi-Iбн-Сiна (Авiценна), що жив i працю-вав у л часи, у свош знаменитш книзi «Канон лкарсько! науки» опи-суе якостi майже 900 лкарських рослин, серед яких багато таких, що походили з 1ндй та шших азiатських кра!н i не використовувались у цавнiх середземноморських кра!нах.
У XVI ст. лiкар Парцельс поклав початок хiмiчному аналiзу ль карських рослин. Парцельс, як i Гален, вважав, що лiкарська дiя !х залежить вiц деяких речовин, яю вiн намагався отримати у чистому виглядг Але лише три сторiччя потому цiючi речовини вдалося видь лити у чистому виглядг
Лiкарськi трави були популярнi у жит^в Арменл, Грузи i у пре-цкiв слов’ян. З прийняттям християнства i появою монастирiв вико-ристання лiкарських рослин значно поширилося. Монахи, користу-ючись вiцомостями з грецьких травникiв, брали не тшьки привiзнi висушенi трави, але й мiсцевi рослини. Однак протягом деюлькох столiть у Росil багато лiкарiв використовували у сво!й практицi голо-вним чином тi рослини, вщомосп про якi отримували з перекладе-них европейських серецньовiчних травникiв. Лише у XVI ст. стали з’являтися росшсью рукописнi травники, що мютили характеристики рослин вiтчизняноl флори.
Наприюнщ XVI ст. у Росп з’являються баrаточисельнi рукописнi травники — «вертогради», що являли собою переклади з латинського та нiмецькоrо оригшатв.
У XVI ст. в Мос^ було складено загальнодоступне керiвницIво з використання лiкарських рослин - «Травник тамошних и здешних зелий». Травники використовувались у якосп лшувальниюв i багаторазо-во перекладалися до юнця XVII ст. При переписуванш вони доповню-
148
валися та удосконалювалися. Перший росшський травник був надруко-ваний у 1588 р. У мютах почали вщкриватися особливИ «зелейные лавки^), у яких продавали трави та виготовлеш з них лИки.
Використання лИкарських рослин почало сильно розвиватися з се-редини XVII ст., коли царем ОлексИем Михайловичем був створений особливий Аптекарський приказ, який постачав лИкарськими травами царський двИр та армИю. Створення цього приказу призвело до значного поширення використання лИкарських рослин. Почалося ви-вчення не тИльки мИсцевих рослин, але й тих, що росли у нових землях СибИру, як* почали засвоюватися. У щ часи вже проводилися ор-ганИзованИ збори трав та плодИв шипшини особливими експедицИями. Плоди шипшини тодИ високо щнилися та видавалися для лИкування знатним людям з особливого дозволу. Почали закладатися «аптекар-ськИ городи», в яких спецИально вирощували лИкарськИ рослини.
