Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Перехід від повзання до ходіння (бігання) шляхом відштовхування від землі вплинув на будову кінцівок. Підійманню тулуба над землею насамперед допомагає повертання кінцівок із сегментального положення в сагітальне, внаслідок чого ліктьовий суглоб став позаду плечового, колінний — спереду кульшового. При цьому обидва суглоби і автоподій розмістилися під тулубом, а пальці двох пар кінцівок спрямувалися вперед. Таким чином, довжина кроку стала залежати від довжини стилоподія та зейгоподія. Із повертанням кінцівок відпала необхідність у згинанні тулуба при локомоції, тварина почала рухатись швидше. У зв'язку з цим виникла відмінність у функції грудних і тазових кінцівок. Грудні кінцівки почали підтримувати й підтягувати тулуб, а тазові — штовхати його вперед.
Тазові кінцівки почали виконувати головну функцію локомоторного апарату, що зумовило збільшення міцності тазового поясу, повертання клубової кістки з каудодорсального в краніодорсальне положення, посилення крижів. Зі зміною положення клубової кістки кінцівки почали випрямлятися легше, збільшилась їх довжина при відштовхуванні і одночасному розгинанні кульшового, колінного та заплеснового суглобів.
Посилення функції тазової кінцівки зумовило збільшення загальної довжини й маси кісток тазової кінцівки і, відповідно, посилення м'язів. При випрямленні тазових кінцівок сила відштовхування через клубову кістку передається на крижі і тулуб, який, штовхається вперед.
Виконання грудними кінцівками функції підтримування вплинуло на будову плечового поясу. З трьох кісток збереглась тільки одна — лопатка, коракоїдна кістка є тільки у примітивних ссавців, а ключиця — у тварин, здатних до хапальних рухів і повзання. Лопатка розміщена на тулубі дорсо-каудально від плечового суглоба. Таке розміщення лопатки, а також каудальне спрямування ліктьового суглоба забезпечують під час розгинання плечового, ліктьового та зап'ясткового суглобів винесення грудної кінцівки вперед, завдяки чому прискорюється рух. Згинання цих суглобів під час опори кінцівки допомагає підтягненню тулуба вперед.
У різних тварин процес ходіння, бігання на чотирьох кінцівках відбувається неоднаково. Так, амфібії, рептилії, а також ведмеді спираються на весь автоподій — стопоходіння. Стопоходіння змінюється на пальцеходіння, коли тварина спирається на весь палець кінцівки, а базиподій і метаподій входять в опорну частину кінцівки, збільшуючи її довжину, а також легкість
68
АПАРАТ РУХУ
кроку (собаки, кішки). Ці властивості ще більше посилюються при переході від пальцеходіння до фалангоходіння, коли тварина спирається тільки на треті фаланги (свиня, велика рогата худоба, кінь), перші ж дві фаланги входять до складу підпірного стовпа (людина, коли ходить, ступає спочатку на п'ятку, а потім на всю стопу, а коли бігає — то тільки на пальці). Перехід від стопоходіння через пальцеходіння до фалангоходіння зумовлює не лише відривання від землі базиподія, метаподія і частково акроподія, а й перебудову всіх ланок кінцівки від пальців до поясу. Перебудова відбувається закономірно. Змінюється кількість променів, довжина ланок, їх товщина, суглобові поверхні кісток і характер руху в них, розміщення зв'язок. Змінюються м'язи, що діють на суглоби кінцівок, їхні кровоносні судини. Характер і спосіб руху тварин впливає на будову внутрішніх органів, призводить до зміни певних частин тіла, а також зумовлює структурні зміни всього організму.
З переходом від стопоходіння до фалангоходіння на грудній і тазовій кінцівках автоподій в цілому збільшується в довжину відповідно на 57 і 45 %, довжина пальців зменшується на 12 %. Зейгоподій залишається практично без змін (зменшується до 7 і 14 %). Стилоподій, навпаки, вкорочується (до 34 і 30 %), а лопатки й клубові кістки подовжуються до 30 і 20 %.
Кількість променів у автоподії зменшується. У стопоходячих 4 (5) пальців, зникає І палець, а ІІІ—IV стають більш розвинутими. В парнокопитних у свині 4 пальці, причому середні — ІІІ і IV —краще розвинуті (ІІ і V висячі); у великої рогатої худоби тільки 2 пальці — ІІІ і IV, метаподій зростається в одну кістку; в однокопитних (кінь) тільки один, ІІІ палець (рис. 1.33). Решта пальців (і променів) певною мірою редукуються.
Зейгоподій (обидва промені) добре розвинутий тільки в стопоходячих, а в пальцеходячих, особливо фалангоходячих, бічні промені їх, що не виконують функції опори в кінцівках, повністю або значною мірою редукуються (на тазових кінцівках). В однокопитних зберігаються медіальні промені (променева та велика гомілкова кістки), на які припадає вся маса тіла тварини.
Зміна суглобових поверхонь кісток у стопоходячих тварин призводить до невеликих бічних рухів у метаподія тільки в розігнутому стані, що зумовлюється розвитком гребенів на задній поверхні голівки. У пальцеходячих гребені краще розвинуті, але тільки на одній пальмарній поверхні, що виявля-
Рис.1.33. Еволюція кінцівки коня:
І — еволюція кисті; ІІ — явище атавізму; зайвий (другий) палець на правій грудній кінцівці коня (за А. Й. Акаєвським, 1968); ІІІ — еволюція кісток передпліччя (1 — променева, 2— ліктьова кістки); IV — еволюція кісток гомілки (1 — велика, 2 — мала гомілкові кістки); А — еогіпус; В— мезогіпус; С— ме-ригіпус; D— кінь
