Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
313
Розділ 7
клоаку, а з неї — назовні. По поверхні кожної нирки тягнеться вузька жовтувата стрічка — надниркові залози.
У рептилій (див. рис. 5.4, Б) функціонують дефінітивні нирки, розміщені в задньому відділі черевної порожнини. Нирки довгі (у змій одна нирка лежить позаду другої). Вздовж кожної нирки проходить сечовід, що відкривається в клоаку. Від нижньої стінки клоаки відходить сечовий міхур. Черепахи і крокодили виділяють рідку, а ящірки і змії — напіврідку або тверду сечу.
Нирки у птахів (див. рис. 5.4, В) видовжені, здебільшого поділені двома-трьома перехватами, розміщені в заглибленнях таза. Вони виділяють тверду сечу (білий наліт на калових масах). Вода із сечі всмоктується в клоаці.
У ссавців постійною ниркою є дефінітивна нирка, проте у однопрохідних і сумчастих тварин у молодому віці функціонують нирки проміжного типу.
Отже, у хребетних розрізняють три самостійні генерації нирок: 1) переднирка, або головна нирка, — pronephros, 2) проміжна нирка, або тулубова, — mesonephros, 3) дефінітивна, або тазова, — metanephros.
Для всіх генерацій нирок характерним є наявність особливого фільтраційного пристосування — ниркового тільця. Переднирки мають безпосередній зв'язок з целомом, а проміжна й дефінітивна нирки не мають такого зв'язку.
В онтогенезі спостерігається три покоління нирок. Переднирка існує протягом кількох годин і виникає у ембріона на ранніх стадіях розвитку. Вона не функціонує як сечовий орган. Нефридії утворюють загальний канал, який виходить у клоаку. За рахунок лійки переднирки розвивається лійка маткової труби.
Проміжна нирка закладається позаду переднирки в ділянці тулуба і за рахунок нефротомів формує нефрогенний утвір (вольфове тіло). Нефридії відкриваються у вольфів канал. Нирка деякий час функціонує.
Дефінітивна нирка виникає за рахунок задньої ділянки нефрогенної тканини проміжної нирки в тазовій порожнині, даючи початок сечовидільній зоні нирок. Розвиваються звивисті сечовивідні сліпі трубочки, один кінець яких відкривається в збиральну трубочку, а інший перетворюється на двостінну ниркову капсулу і входить до складу ниркового тільця. Сечовивідні трубочки, розвиваючись, перетворюються на звивисті канальці й ниркову петлю (Генле). Вивідні канальці дефінітивної нирки розміщені в центральній частині — мозковій зоні. Формуються вони з протоки проміжної нирки. Від кінцевої ділянки протоки проміжної нирки випинається новий канал — сечовід. Сліпий кінець сечоводу, вростаючи в нефрогенну тканину, утворює ниркову миску. З ниркової миски випинаються ниркові чашечки, від яких радіально відходять прямі збиральні трубочки, що з'єднуються з покрученими трубочками.
Задня частина клоаки фронтальною перегородкою ділиться на дорсальну частину клоаки, що перетворюється на пряму кишку, і вентральну частину. Передній відрізок вентральної частини перетворюється на сечостатевий синус. У результаті розширення сечостатевого синуса формується сечовий міхур, а решта синуса перетворюється на сечівник (у самки) або сечостатевий канал (у самця).
314
ОРГАНИ СЕЧОВИДІЛЕННЯ
<$> нирки
Нирка — ren, s. nephros — парний компактний паренхіматозний орган червоно-бурого кольору. Нирки мають різний тип будови, що впливає на їх зовнішню форму. Вони можуть бути гладенькі й борозенчасті.
При класифікації будови нирок за основу взято найменшу структурну одиницю, що відповідає ембріональній часточці нирки, маленьку нирку— reniculus. Кожна маленька нирка має таку саму будову, як і звичайна нирка. Всі маленькі нирки з'єднуються стебельцями з одним спільним сечоводом. Нирки такого типу належать до множинних нирок і спостерігаються у ведмедя й дельфіна (рис. 7.2).
Множиинно-компактні нирки є перехідними формами від множинних нирок до компактних, коли маленькі нирки зростаються тією чи іншою мірою між собою. Такі нирки борозенчасті, маленькі нирки згруповані в єдиний компактний орган. Сечові протоки з'єднуються в один сечовід. Ниркової миски немає. За таким типом побудовані нирки тюленя, бегемота, носорога.
Борозенчасті багаатососочкові нирки частково зливаються середніми ділянками і з поверхні борозенчасті. Всередині такі нирки зберігають багато-сосочковість. Протоки, що відходять від кожної чашечки, зливаються і переходять у сечовід. Такі нирки властиві великій рогатій худобі, слону, деяким мавпам.
Гладенькі багатососочкові нирки являють собою неповне злиття маленьких нирок, сосочки ще відокремлені один від одного. Кожний сосочок має свою чашечку, що відкривається в ниркову миску. Нирки з поверхні гладенькі. На розрізі таких нирок можна побачити сліди межі маленьких нирок у вигляді особливих пірамід. Такі нирки у свині, ламантина, людини.
Борозенчасті однососочкові нирки — коли маленькі нирки з поверхні ще не злилися, але сосочками вже об'єдналися в одне ціле, трапляються у гієн.
Гладенькі однососочкові нирки характеризуються тим, що маленькі нирки розміщені в один ряд і повністю злилися між собою Сліди ниркових пірамід непомітні. Загальний сосочок спрямований у ниркову миску. Такі ни-
