Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Сичуг — abomasum — значних розмірів, має форму витягнутої в довжину груші (див. рис. 5.20, 13). Потовщена основа його сполучається з книжкою, а звужена, вигнута на кінці частина (пілорус) переходить у дванадцятипалу кишку. Сичуг розміщений вентрально в правій половині черевної порожнини, займає невеликий відділ правого підребер'я і ділянку мечоподібного хряща. На ньому розрізняють, як і на однокамерному шлунку, вигнуту вентрально велику кривину і дорсально малу кривину, дно сичуга (fundus abomasi), а також пристінкову і нутрощеву поверхні.
Слизова оболонка сичуга кишкового типу ніжна, бархатиста і зібрана в довгі складки (12—16, близько 5 см заввишки), які беруть початок від отвору книжки в сичуг, тягнуться спіралеподібно вздовж сичуга до пілоруса і тут, зменшуючись по висоті, губляться (див. рис. 5.21, г). Ці складки називаються спіральними — plicae spirales abоmasi, у книжково-сичужному отворі вони утворюють сичужні паруси — vela abomasica. Останні не допускають надходження вмісту сичуга в книжку.
277
Розділ 5
Як і в однокамерному шлунку, в сичузі розрізняють залозисті ділянки його слизової оболонки: невелику кардіальну, пілоричну і власне шлунка. Стискач пілоруса — sphincter pylori — утворює з боку меншої кривини потовщення, або подушку — torus pyloricus.
М'язова оболонка сичуга складається з двох шарів; поздовжнього і колового. Сичуг зовні вкритий серозною оболонкою.
Нерви: n. vagus, n. splanchnicus major.
Судини: a. celiaca.
¦ СЕРЕДНЯ КИШКА O Тонка кишка
Тонка кишка — intestinum tenue — являє собою звужений відділ кишкової трубки, в якому перетравлюється корм і всмоктуються в кров і лімфу поживні речовини. Слизова оболонка тонких кишок утворює численні колові або злегка спіралеподібні складки, які особливо розвинуті у травоїдних тварин. Вона ніжна, бархатиста, має ворсинки — villi intestinales, які, скорочуючись, виконують ритмічні рухи (цив. кольорову вклейку, рис. VIII). їх кількість і форма по довжині тонких кишок неоднакові (в кінцевих відділах їх менше). Ворсинки містять судини 4, 5, 8, нерви 6і м'язові волокна.
Ворсинки бувають неоднакових форми й розміру. Так, у коня кожна ворсинка відділена, у жуйних, свині й собаки вони в основі з'єднані в складки. Найдовші ворсинки у собаки й кішки (0,96 мм), у коня вони короткі і особливо короткі у жуйних і свині (0,36 мм). Ворсинки значно збільшують всмоктувальну поверхню кишок (до 20 разів).
У слизовій оболонці тонких кишок міститься значна кількість травних залоз. Розрізняють кишкові (крипти), або ліберкюнові — gll. intestinales, — і дванадцятипалі, або бруннерові — gll. duodenales, залози. Кишкові залози — це прості трубчасті залози, які розміщені між ворсинками. Кількість їх ве-
Рис. 5.22. Місце переходу тонкої кишки в товсту:
А — свині; Б — коня; В — великої рогатої худоби; 1, 4— ostium ileale; 2— limphonoduli aggregati; 3— caecum; 5— ostium caecocolicum; 6— papilla ilealis
278
нутрощі
лика, на 1 см2 знаходиться 10 тис. залоз. Загальна їх площа близько 14 м2, за добу у травоїдних тварин залози виділяють кілька літрів соку.
Дванадцятипалі залози дрібні, трубчасто-альвеолярного типу. Вони можуть продовжуватись по кишках: у свині— на 4 м, у великої рогатої худоби— на 4,5, у коня— до 10 м. У собаки, навпаки, залози концентруються лише в передній частині дванадцятипалої кишки (на перших 1—2 см).
Між ворсинками помітні поодинокі лимфоїдні вузлики — limphonoduli solitarii, які об'єднуються в більші утвори — лімфоїдні (пейєрові) бляшки, або агрегатні лімфоїдні вузлики — limphonoduli aggregati (рис. 5.22, А, В, 2). Останні розміщені на протилежному боці прикріплення брижі і являють собою чітко обмежені ділянки слизової оболонки з великою кількістю ямок.
М'язова оболонка — tunica muscularis — утворена двома шарами м'язових волокон: зовнішнім — поздовжнім і внутрішнім — коловим. Оболонка, крім звичайних перистальтичних рухів, виконує ще маятникоподібні та ритмічні сегментовані рухи. Маятникоподібні рухи полягають у тому, що на короткій ділянці кишка спочатку вкорочується, а потім видовжується. Сегментовані рухи спричинюються одноразовим скороченням колових волокон, і кишка перехоплюється в кількох місцях (до 1000 разів за годину). Завдяки таким рухам вміст перемішується, не просуваючись далі по кишках.
Серозна оболонка — tunica serosa — переходить на кишки з брижі, на якій вона підвішена.
До тонкої кишки належать три кишки: дванадцятипала, порожня і клубова. У ссавців спостерігається чітка межа між тонкою і товстою кишками.
Дванадцятипала кишка — intestinum duodenum (див. кольорову вклейку, рис. ІХ, 7) — початковий відділ тонкої кишки, зв'язана з підшлунковою залозою, має вигляд великої петлі. Вона відносно коротка і у тварин не відповідає назві (раніше вважали, що її довжина у людини дорівнює ширині дванадцяти складених пальців). Вона часто ширша за інші кишки (собака). Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер'ї і лише дистальним кінцем входить у ниркову ділянку, де повертає справа наліво і переходить у порожню кишку. В початковий відділ дванадцятипалої кишки відкривається протока печінки, а разом з нею і основна протока підшлункової залози, утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки — papilla duodeni major (див. рис. 5.19, 12). Часто дещо каудальніше знаходиться менший сосочок дванадцятипалої кишки — papilla duodeni minor, в який відкривається протока підшлункової залози. Це свідчить про те, що в ембріональний період життя із стінки дванадцятипалої кишки розвивалися застінні залози (печінка, підшлункова залоза), які залишилися зв'язаними з кишкою своїми вивідними протоками.
