Соціологія - Кратко А.А.
Скачать (прямая ссылка):
За методами колективи поділяються на теоретичні та експериментальні, за часом функціонування — на постійні та тимчасові, за наявністю безпосередніх контактів — на контактні та неконтактні, за характером регламентації — на формальні і неформальні
і т. п.
Різняться між собою колективи, зайняті дослідженням різних проблем. Цікаво, що ступінь захопленості своєю науковою діяльністю вища в академічних НД1 гуманітарного профілю у порівнянні з НД1 природничого профілю. Значення неформальних зв'язків вище в нових наукових напрямках, найбільша ступінь колективності спостерігається у фізиків, найменша — в етнографів та філологів.
Основним структурним підрозділом наукових колективів є проблемна наукова група. Наукознавці (Г. Добров) вважають, що її оптимальні кількісні параметри 6—7 чоловік. Оптимальні групи для становлення інформаційних зв'язків — 5 — 12 чоловік. Багато дослідників відзначають певний ритм діяльності науково-дослідної
170
групи, піднесення творчості, згуртованості через 4—5 років після створення і падіння творчих можливостей через 9—12 років, середня тривалість існування — 6 — 7 років [б].
Необхідно враховувати функціональне та соціальне старіння колективу, пов'язане із завершенням теми або зі стабілізацією професійного і соціального зростання. Тонус колективу на належному рівні дає змогу підтримувати періодична перебудова усієї роботи колективу навколо нової фундаментальної ідеї або методу кожні 4—5 років.
На діяльність колективу впливає фізичне (демографічне) старіння, зростання середнього віку його членів. Більшість дослідників вважає оптимальним віком ЗО — 39 років. Зокрема, про це пише американський психолог Г. Леман. Він же уточнює оптимальний вік для творчості, стосовно до окремих спеціальностей, наприклад, для фізиків — ЗО — 34 роки, математиків — 33 — 38 років, філософів — 35 — 44 роки. Американський учений В. Денніс досліджував учених, які прожили понад 80 років. Оцінюючи їхні роботи, він зробив висновок, що найбільш продуктивним є вік 40 — 49 років. Англійський учений Л. Шоумен вивчав вік лауреатів Нобелівської премії і підтвердив висновки Г. Лемана. Д. Пельц, Ф. Ендрюс говорять про два піки продуктивності: близько 40 років і від 50 до 60 років. О. О. Зворикін досліджував у 60-ті роки активність радянських вчених і найбільш продуктивним віком назвав ЗО-35 років (10].
Під час аналізу наукової активності важливо враховувати увесь комплекс факторів, які впливають на діяльність. Це яскраво виявилося, наприклад, у дослідженнях Т. 3. Козлової. Перевіряючи гіпотезу про прямий зв'язок між задоволенням сторонами наукової діяльності та її продуктивністю, яка дістала яскраве підтвердження в американських наукових закладах, Т. 3. Козлова не віднайшла такого зв'язку ні в галузевих НД1, ні в академічних організаціях, бо тут визначальними виявилися інші фактори.
Подальший розвиток науки як соціального інституту пов'язаний з розгортанням її соціальних функцій. В умовах розвитку сучасної НТР наука все більшою мірою стає теоретичною базою виробничих процесів, управління, а матеріальне і духовне виробництво перетворюється на технологічне застосування науки. Відбувається знауковлення усіх видів діяльності.
171
У кінці XX ст. наука стикається із завданнями збереження цивілізації в цілому, врятування людства від загрози екологічної катастрофи. У цьому зв'язку прогрес науки виявляється і в тому, що вона все більше концентрує свою увагу на людині, на ЇЇ соціальних відносинах, духовному багатстві.
Подальший розвиток науки пов'язаний з удосконаленням методів і засобів пізнання, її організації, з утвердженням нових наукових напрямків, які відбивають потреби розвитку суспільства.
В сучасних умовах, коли наука стає масовим видом діяльності і вимагає значних витрат, зростає значення формування і реалізації наукової політики, що вимагає створення моделей розвитку науки і наукового прогнозування. На початку 70-х років більшість розвинутих країн в галузі наукової політики переходять до стратегії інтенсивного розвитку науки. Перспективним у цьому є перехід від екстенсивного розвитку до інтенсивного всередині нашої країни, що передбачає підвищення якості наукових досліджень, рівня підготовки наукових кадрів, Інтенсивний розвиток наукометрії, яка вимірює параметри стану наукової діяльності. Набувають розвитку методи галузевого, регіонального і глобального моніторингу наукової
праці [16].
Досить інтенсивно розвивається в сучасну епоху комплекс наук про науку. Зокрема, подальшого розвитку набуває соціологія знання, яка розглядає наукове пізнання як соціальний процес, плідно розробляє проблему методів, прийомів пізнання. З'явилися роботи з соціальної когнітології, яка аналізує психологію творчості і займається моделюванням механізму творчого процесу [8].
У соціології науки перспективним є аналіз народження і утвердження нових наукових напрямків, нових інститушональних форм діяльності, її ефективності, соціологічні дослідження наукового співтовариства як суб'єкта діяльності. У зв'язку з ускладненням структури науки вимагає подальшої розробки класифікація наук та ін. Необхідне більш глибоке вивчення проблем наукових комунікацій, проблем моделювання науки [15, с. 57 — 75].
