История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Часткові питання розвитку фонетичної будови і граматичної структури української мови розглядаються в численних статтях С. П. Бевзенка, В. П. Бесєдіної-Невзорової, 3. Г. Веселовської, JI. П. Бови-Ковальчук, Т. М. Возного, Д. Д. Герасименка,
A. П. Грищенка, М. А. Жовтобрюха, Ю. О. Карпенка, Ю. Ф. Ka-сима, І. І. Ковалика, В. В. Лободи, А. В. Майбороди, Ф. П. Медведева, О. С. Мельничука, А. А. Москаленка, М. Ф. Наконечного, Ф. А. Непийводи^І. 3. Петличного, М. М. Пещак, І. І. Слинька та ін.129
Значний внесок у розвиток вчення про історичний синтаксис російської, української і білоруської мов зробив своїми працями
B. І. Борковський. Серед них на чільному місці треба згадати двотомне дослідження «Сравнительно-исторический синтаксис восточнославянских языков» («Типы простого предложения»— 1968 p.> «Члены предложения» — 1968 p.).
Менше за фонетику й граматику розроблена українська історична лексикологія і лексикографія. На початку 30-х років вийшов друком перший том «Історичного словника українського язика» (літери А—Ж) за ред. Є. К. Тимченка. Безперечно, повний опис семантичної структури української мови на рівні лексики зроблено в двотомному «Словнику староукраїнської мови XIV — XV ст.», який завершиться у щойно започаткованому «Словнику української мови XVI—XVIII ст.».
Протягом 60—70-х років робота в галузі української історичної лексикології розвивалася в напрямі дослідження або окремих семантичних груп (А/А. Бурячок «Назви спорідненості і свояцтва
Див/. Мовознавство на Україні за п'ятдесят років. K., 1967, с, 146—161,
61 в українській мові» — 1961 р., В. О. Винник «Назви одиниць виміру і ваги в українській мові» — 1966 p., кілька'статей Є. І. Чернова про назви грошових одиниць у давньоруській і давньоукраїнській мовах), або ж обстеження певних пам'яток (праці М. Л. Xy-даша, Д. Г. Гринчишина, О. С. Стрижака, Л. І. Батюк, М. C Рогаль, І. В. Горобця та ін.). Питання становлення лексичної системи української мови розглядаються в колективній монографії «Питання історії української мови», що вийшла в 1970 р. за ред. Л. Л. Гу-мецької. Походження української фразеології висвітлюється в монографії Л. Г. Скрипник «Фразеологія української мови» (1973 р.) та в ряді статей Л. І. Коломієць.
Значна дослідницька робота щодо з'ясування особливостей розвитку фонетичної будови і граматичної та семантичної структури української мови, проведена за "два останні десятиріччя, дала змогу подати в цій праці систематичний опис історії структури всіх рівнів української мови.
* * *
У створеній колективом науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні AH УРСР монографії «Історія української мови. Фонетика» висвітлюються закономірності формування фонемного складу української мови, розглядається історія акцентної системи. У написанні книги взяли участь: В. М. Русанівський («Вступ»), М. А. Жовтобрюх («Фонетика»), В. Г. Скляренко (підрозділ «Праслов'янські інтонації та їх відбиття в українській мові»). ФОНЕТИКА ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ
§ 1. Предмет історичної фонетики української мови. Історична, або діахронічна, фонетика вивчає звукові зміни в мові від найдавнішого періоду її існування й до нашого часу.
Відомо, що серед усіх знакових систем мова посідає особливе місце, власне, тільки вона виступає повноцінним знаряддям спілкування людей у суспільстві. За допомогою мови формується мислення в процесі пізнання людьми об'єктивної дійсності, здійснюється обмін думками, життєвим досвідом, закріплюються, зберігаються й передаються наступним поколінням набуті суспільством знання, виражаються найрізноманітніші людські почуття.
Матеріальною формою мови є її звукова будова. Мова без звуків взагалі не може існувати. Отже, суспільна функція звукової будови мови надзвичайно важлива. Звідси цілком закономірно, що вивчення мовних звуків як у синхронічному, так і в діахронічному плані здавна належить до актуальних лінгвістичних проблем.
У вивченні мовних звуків сучасне мовознавство розрізняє два основних аспекти: фонетичний і фонологічний. Перший з них передбачає дослідження артикуляції й акустичних властивостей звуків, а також процесу їх сприймання людиною, другий — вивчення функцій звукових одиниць та утворюваних ними мовних структур і відношень. Обидва ці аспекти — і фонетичний, змістом якого виступає фізична й анатомо-фізіологічна характеристика мовних звуків, і фонологічний, що вивчає звук як функціональну одиницю, як фонему,— не відриваються один від одного й не протиставляються один одному, а розглядаються як взаємопов'язані між собою, як такі, що з різних поглядів досліджують той самий мовний матеріал Таким чином, історична фонетика — це спеціальна лінгвіс-
1 Див.: Щерба Jl. В. Очередные проблемы языковедения.— Изв. ОЛЯ, т. 4, вып. 5. JI., 1945, с. 185; Аванесов Р. И. Кратчайшая звуковая единица в составе слова и морфемы.— В кн.: Вопросы грамматического строя. M., 1955, с. 107; Зиндер Jl, P. Общая фонетика. JI., 1960, с. 13; Сучасна українська літературна
мова. Вступ. Фонетика. K., 1969, с. 48; Торсуев Г. /7, Проблемы теоретической фонетики и фонологии, JI., 1969, с. 3.
