История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Якщо група приголосних [kt] стоїть після наголосу, то дисиміляція в ній не відбувається: укр. лікті (<- локъти), рос. локти, блр. локці. Пояснюється це тим, що в такій позиції між [к] і [t] проходить складоподіл слова.
Внаслідок дисиміляційного процесу в групі [et] із [rbt] втратився проривний елемент при артикуляції африкати [с] і вона змінилася на фрикативний приголосний [s]: [cbt] [et] [st]. Ця дисиміляція відбита насамперед у займеннику та сполучнику чьто: чьто ->- что-*-иіто. Зрідка її засвідчують ще давньоруські пам'ятки: иипо (Є. Добр. 1164, 126; Є- Гал. 1283, 33 зв.; Cm. гр, 1284, 66). З найдавніших часів її відбивають і пам'ятки староукраїнської мови, напр : иипо (ВС, 1347; АЗР, І, 2), иіто жь слушаєть (Р., гр. 1349, 3), а иипо той гра-MOTt писано (гр. 1352, 7), иипо жь былъ (гр. 1375, 20), иіто же. ієсмь намъ вЪрно послужилъ (гр. 1377, 24), uimo соуть на листь (гр. 1401, 65), иіто потри гривны (Рус., гр 1408, 71), што ймуть; штобы собъ дєржАЛи; хотЪлъ нЪшто (72), иипо жь здавна к томоу прислоушаєть (гр. 1452, 38), ис тЬмь иітожь к томоу тагло (гр. 1458, 39), што жаловали єсте (гр. 1493, 50), uimo маю чинити (ПЄ, 1556— 1561, 263 зв.), што певного (КА, 1560, 140), маєт ему штос повідати (128), о што просил (АЖ, 1582, 38), што поворозами вязано (1583, 60), што записати казалъ (1584, 77), або не рыхло што справую (Бер. Лекс., 1627, 55) і багато інших. Поширені написання што і в староросійських (што продано кнажихъ волостии; а што будеть не продано— Новг.дог. гр. 1325—1326; Ср., III, 1577; што— Псков, судн. гр. XV ст., Ср., III, 1580) та старобілоруських (шъто — Є. Тяп. 1580, 44; што — Статут 1588, 2) пам'ятках
Вимова што в сучасній російській і білоруській мовах стала літературною нормою, а в українській мові вона збереглася лише
215 в лемківських, окремих бойківських (у межиріччі Стрию і Свічі) та закарпатських говорах (східноужанських та південноборжав-ських) 248.
Наслідки регресивної асиміляції в групі [et] зберігає також числівник tumupu (-<- д.-р. чьтыри), поширений у південно-західному діалектному ареалі української мови.
Відповідно до иіто пам'ятки староукраїнської мови, починаючи з другої половини XVI ст., порівняно часто фіксують написання що [шчо], напр.: отдай ми що ми єси должєнь у ПЄ 1556—1561, 77; що у записах «Біблійних книг» 1573, 1576 і 1577 р.249, волинському полемічному збірникові попа Наливайка (друга половина XVI ст. зберігається в Москві в бібліотеці ім. В. І. Леніна), почаївському Учцтельному євангелії (XVI ст.) та ін. Проте вимова шчо, певно, була відома українській мові дещо раніше. Ирс^це свідчить, зокрема, форма шо, яка, безсумнівно, виникла із шчо, тобто постала пізніше, ніж шчо, орф. що; вона теж трапляється в літературних джерелах староукраїнської мови, хоч і рідко, ще в XV — XVI ст.: шо двічі вжите в молд. гр. 1460 р. № 20250; о шо бы на нєго жаловали (КА, 1560, 129). Крім того, в XVI ст. трапляється й написання шию, тобто з подовженим [s], в учительних євангеліях бойківського походження: рєкли шию хочь чинити чинь (196) — зберігається в музеї українського мистецтва у Львові за № 29519; мали вверозумЪти шшо за томность (92) — зберігається у Львівському філіалі ЦНБ AH УРСР за № 31 251. Таким чином, можна думати, що займенник-сполучник що українська мова знала десь з XV ст.
Написання що в цей час уже досить поширене в так званих молдавських грамотах: щобы нє порушиль (Рус., гр. 1411, 74), щобы оутвръдилъ и оукрЪпилъ (гр. 1429, 85), що имаєть (гр. 1443, 95), що сукно опихаєть (96), що от готовца ходить (гр. 1446, 99), щобы укрЪпил (100), щобы нє смЪли; щобы нє ходилъ никто; що будуть брати (гр. 1456, 105) та ін. Але, на думку деяких дослідників (А. Ю. Кримського, В. І. Сімовича та ін.), такі написання відбивали тоді не живу українську вимову, а староболгарську графічну традицію передавати шт через ф, подібно до того, як вони вживалися в церковнослов'янських пам'ятках XII—XIII ст.252 Виходячи з цього, А. Кримський відносить виникнення українського що й фіксацію його в писемних пам'ятках лише на другу половину XVI ст., а В. Сімович припускає, що в живій мові вимова що складалася в XVI ст., а писемні пам'ятки її засвідчують тільки з XVII ст. Однак
248 Див.: Григорчук JIt, M. Сполучення що.— Українська діалектна морфологія. K., 1969, с. 88.
?49 Див.: Владимиров П. В. Обзор южнорусских и западнорусских памятников письменности от XI до XVII ст. 1ч.* 1890, с. 27—28.
?50 Див.: Бевзенко С. Я,' Історична морфюлогія української мови, с. 167.
^x Див.: Керницький /. М. Система словозміни в українській мові на матеріалах пам'яток XVI ст. K., 1967, с. 133.
^2 Див.: Крымский Л. Е. Украинская грамматика, т. 2, вып. 1. M., 1907, с. 30—31; Сімович B0 Українське що (sco).— 36. іст.-філол. відділу УАН, ч. 2, K., 1928, с. 643.
216 мова молдавських грамот була далекою від книжної церковнослов'янської; вона дуже зближена з народною, отже, виникає сумнів у тому, щоб писарі цих грамот так міцно трималися староболгарської графічної традиції, тим більше, що в багатьох інших випадках вони її легко порушували.
