История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
15 Див.: Mikkola J9 J. Зазнач, праця, с. 118.
Див.: IvSit S. Зазнав, праця, с. 165.
17 Отже, у праслов'янській мові тонічна й Динамічна вершини розміщалися на початку спадного руху тону балто-слов'янських інтонацій, тобто в праслов'янській мові визначальним був спад тону, що, власне, й зумовило трансформацію балто-слов'янської циркумфлексової інтонації в спадну. У литовській мові, на відміну від праслов'янської, тонічна й динамічна вершини розміщалися в кінці висхідного руху Тону балто-слов'янських інтонацій (визначальним було підняття тону), тобто на першій морі при акутовій інтонації і на другій морі при циркумфлексовій інтонації, що стало основою для подальшої трансформації колишньої акутової інтонації в литовську спадну (через стадію — довгота з ік-тусом на першій Морі) і колишньої циркумфлексової 'інтонації в литовську висхідну (через стадію — довгота з іктусом на другій морі).
" Див. рецензію О. Шахматова на працю М, Решетара «Sudslavische Dialektstudien, 1. Die serbokroatische Betonung sudwestlicher Mundarten». Wien, 1900 (ИОРЯС, 1903, т. 6, кн. 1, c. 347—348); Шахматов Ai A. Очерк древнейшего периода истории русского языка.—•Энциклопедия славянской филологии, вып. 11* Пг., 1915, с. 86, примітка 3; БелиН'А. Основи историіе српскохрватског ]езйка* 1. Фонетика. Београд, 1969, с. 163; Stang Ch. Si Зазнач, праця, с, 2U
338 Крім акутової і циркумфлексової (спадної) інтонацій, у праслов'янській мові існувала короткісна інтонація, яка характеризувалася спадом тону. На початковому складі слова (по$ъ, vozb, шёс!ъ, vecerb, зъпъ, oko, nebo тощо) короткісна інтонація якісно нагадувала циркумфлексову 19 (була її коротким варіантом, являючи собою першу мору цієї інтонації). На непочатковому складі слова (рего, selo, stbblo, dvori, konjb, kljuci тощо) вона якісно нагадувала акутову 20 (була її коротким варіантом, являючи собою другу мору цієї інтонації). При наявності в слові короткісної акутової інтонації на переднаголошеному складі відбувалося підняття тону, як і на першій морі акутової інтонації, тобто слово з короткісною акутовою Інтонацією, по суті, мало двоскладову інтонацію (підняття тон^ на переднаголошеному складі не позначаємо).
Проте в ряді утворень, для яких характерною була акутова інтонація початкового складу (при наявності тут довготи), короткісна інтонація початкового складу якісно нагадувала акутову (була її коротким варіантом): *gordja (рос. горожа, словен, graja, чак, graja, ч. hraz(e)), *storgja (рос% сторожа, словен, straza, чак. straza, ч. straz(e)), *suxja (рос. суша, словен. susa, чак. suSa, ч. sous(e)), *z<|djа (словен. z^ja, чак. zeja, ст.-ч. zieze) та ін.; відповідно *volja (рос. воля, діал. вуоля, словен. v^lja, с.-х. volja, ч. vflie), *kozja (рос. кбжа, діал. куожа, словен. k^za, с.-х. koza, ч. kuze), *nosja (рос. ноша, діал. нубша, словен. п$$а, ч. nuse) та ін. На'відміну від короткісної спадної, короткісна акутова інтонація початкового складу не переміщалася на попередній прийменник (на ньому мало місце лише підняття тону).
Акутова інтонація (або її короткий варіант—короткісна акутова інтонація), яка могда займати будь-яке місце в слові, була фонологічним наголосом слова, на відміну від циркумфлексової (або її короткого варіанта — короткісної спадної інтонації), яка могла знаходитися лише на початковому складі слова чи словосполучення. Слова, що не мали фонологічного наголосу, характеризувалися спадною інтонацією (циркумфлексовою або короткісною) 21. При словотворі (а в окремих випадках і при словозміні) олово із спадною інтонацією (без фонологічного наголосу) могло втратити спадну інтонацію і набути фонологічного наголосу (акутової або короткісної акутової інтонації), пор. *aje, але *ajbce, *коло, але ^коіьсе тощо-Таке переміщення наголосу, зумовлене фонологічними причинами (фонологічне переміщення наголосу), слід відрізняти від згаданого вище фонетичного переміщення наголосу (переміщення спадної інтонації на попередній прийменник). ^
19 Див.: БелиТгі А. O чакавско] ochobhoj акцентуации.— Глас српске крал>е веке академще, 168, други разред, 86, 1935, с. 37—38 йогб ж. Основи историіе српскохрватског іезика, 1, Фонетика, с. 163; Stang Ch. S. Зазнач, праця, с. 20.
20 Див. БелиЬ. А. О чакавскоі основноі акцентуации,' с. 38; Stang Ch. S. Зазнач, праця, с. 20.
21 Див.: Якобсон Р. Опыт фонологического подхода к историческим вопросам славянской акцентологии.— American contributions to the fifth International congress of slavists. The Hague, 1963, p. 8—9*
12*
339 §5. У пізньопраслов'янський період довгі голосні виявили тенденцію до скорочення22. Скорочувалися і акутовані довгі монофтонги Двоморні акутовані голосні переставали бути двоморними, що не могло не відбитися на природі акутової інтонації. Оскільки тонічна й динамічна вершини припадали на другу мору довгого голосного, яка і була власне наголошеною, то скорочення відбувалося за рахунок першої мови, де мало місце підняття тону. Це привело до того, що підняття тону перемістилося з акутованого голосного, який скорочувався, на попередній склад. У зв'язку з цим акутова інтонація трансформувалася в короткісну акутову інтонацію (з підняттям тону на переднаголошеному складі, яке не позначаємо): *r^ka (rqkaa) rgka, пор. с.-х. рука, чак. ruka, ч. ruka; *korito korito, пор. с.-х. кдрито, чак. korito, ч. koryto; *jagoda ->• jagoda, пор. с.-х. jйгода, ч. jahodaTouxo. Отже, у пізньопраслов'янський період (після скорочення довгих монофтонгів) короткість стала невід'ємною ознакою фонологічного наголосу слова.
