История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
319 Див.: Зволинский П. Отношение фонемы у к і в истории славянских языков.— IV Междунар. съезд славистов. Материалы дискуссии, т. 2. M., 1962, с. 302.
317 Див.: Залеський А. Al. Про конвергенцію давніх *ы, *і в південно-західних говорах української мови.— Праці XIII республіканської діалектологічної
наради. K,, 1970, с. 36—38; Бевзенко С. П. Лабіалізоване ы (ы) в говорах Закарпаття.— Наук. зап. Ужгор. ун:ту, 1955, т. 14, с. 161.
9 9—24G
257 [и] при збереженні в них етимологічного [ы]. У таких говорах обидва звуки — [и] та [ы] — функціонують як самостійні фонеми 318. Таким чином, говори відбивають процес зміни [і] в [и] й там, де злиття в одному голосному давніх [і] та [ы] не відбулося, інакше кажучи, ареал голосного [и] в українських говорах ширший, ніж ареал виникнення одного сучасного українського звука [и] з двох давньоруських — [і] та [у].
Протиставлення фонем /і/ — /ы/ та /и/ — Iul в окремих говорах південно-західної групи, розташованих на крайній межі поширення української мови, зумовлено, звичайно, тим, що територіальні діалекти, а особливо периферійні, здатні взагалі розвивати локальні особливості і консервувати деякі архаїчні риси. Причину збереження [ы] в деяких з таких говорів треба вбачати також в артикуляційній природі в них цього голосного,
У закарпатських і суміжних з ними говорах розрізняються, власне, чотири артикуляційних різновиди звука [ы]:
а) [ы] середнього ряду верхнього підняття, ненапружений; вживається переважно в ненаголошеній позиції;
б) [ы] заднього ряду верхнього підняття*
в) [ы] заднього ряду середнього підняття, нелабіалізований; цей голосний у закарпатських говорах найбільш поширений;
г) [ы] заднього ряду середнього підняття, лабіалізований; в говорах він розрізняється більшим чи меншим нахилом до [о]319. Лабіалізація такого [ы] іноді настільки посилюється, що він у деяких позиціях, наприклад, після губних, трансформується навіть
O OO
у чистий голосний [о]: бок (ч- бьїкь), бола (<- была:), во (ч- вы), по-
о о
сок (ч- пысъкъ), мото (-?- мыто) 320. Проте в більшості говорів лабіалізований [ы] не переходить в [о], який у закарпатському ареалі звичайно* звужений, сильніше лабіалізований, ніж в українській літературній мові, тобто артикулюється як [б] 32\ Лабіалізація [ы] гальмувала, звичайно, злиття в одному голосному давньоруських [і] та [у], оскільки така диференційна ознака властива не обом, а лише одному з цих звуків.
Однак у говорах, що розрізняють давній [і] і нелабі^лІзованйй [ы] або сучасний український [и] і нелабіалізований [ы], названа ознака відсутня, отже, вона не Могла стати причиною того, що в них давньоруські [і] та [у] не трансформувались в один .голосний. Факти, засвідчувані тцкими говорами, дозволяють зробити інший висновок, а саме, що процес зміни етимологічного [і] в [и], Поширеного в сучасній українській мові, а значить і депалаталізації при-
318 Див.: Залеський Л. M4 Зазнач, праця, с. 42.
319 Див.: Бевзенко С. Я. Зазнач, праця, с. 162. Див. також Панькевич Im Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей. Прага, 1938, с* 60*
320 Див.: Чучка П. Я. Система голосних у говірці села Баранинці Ужгородського району.— Наук. зап. Ужгор. ун-ту, 1955, т. 14, с, 155.
Див.: Бевзенко С, Я. Зазнач, праця, с. 163.
258 голосних перед таким [і], відбувався раніше, ніж процес злиття в одному голосному давньоруських [і] та [у]. Спираючись на ці факти, можна, з великою долею правдоподібності, припустити, що сучасний український голосний [и] виник не внаслідок взаємного зближення і подальшого злиття давньоруських [і] та [у], а іншим шляхом. Найімовірніше, спершу відбувалося однобічне пересування артикуляції [і] до сфери артикуляції сучасного [и], голосного переднього ряду, ал^ близького за творенням до звуків середнього ряду й середнього підняття. Отже, виникнення [и] припадає на час, що передував еволюції етимологічного [у] в напрямі до секундарного [и]. Голосний [и] був реалізатором самостійної фонеми, що тоді протиставлялася фонемі /у/, а в деяких говорах подібне фонемне протиставлення збереглося й до наших днів. Певним поштовхом, що спричинився до зміни етимологічного [і] в [и], міг бути розвиток нової фонеми /і/, яка виражалась секундарним звуком [і], що виник з [є] і творився як дуже передній, закритий, напружений голосний високого підняття. Оскільки така фонема протиставлялась давньоруській фонемі /і/, реалізатором якої був відкритий голосний [ї] теж переднього ряду, хоч і нижчого та глибшого творення, то, природно, виникла тенденція до посилення диференцій-них ознак, які розрізняли ці фонеми, а це й викликало пересування етимологічного [і] в напрямі до [и].
Нова фонема /і/ протиставлялась не тільки фонемі /и/, а й /ы/, а це послабило внутрішнє протиставлення фонем /и/ та /ы/, що й зумовило їх-злиття в одну фонему, яке реалізувалося внаслідок теж однобічного пересування, але в зворотному напрямі, пересування давньоруського [у] в напрямі до нового [и] 322. На підставі наведених фактів злиття давньоруських [і] та [у] треба розглядати, таким чином, не як результат взаємного зближення давньоруських [і] та [у], а як факт просування артикуляції етимологічного [і] вперед до сучасного [и], що здійснювалося раніше, а потім еволюції, яка відбувалася пізніше, етимологічного [у] в зворотному напрямі, тобто теж до [и].
