Курс современного украинского литературного языка, часть 1 - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
В XVI столітті в Росії і на Україні виникає друкарство. Перша, що збереглася, друкована книга «Апостол» вийшла в світ у Москві в 1564 p., а на Україні у Львові — в 1574 р. У друкарстві використано також кириличну азбуку. На початку XVIII століття (в 1708 р.) при Петрі Першому ця азбука зреформована, букви її удосконалені й спрощені. З алфавіту вилучені також букви, зайві для передачі російських звуків, як S, со тощо. Спрощеним алфавітом почали друкувати книги цивільного змісту, тому він і одержав назву гражданської азбуки. Російська азбука з невеликими змінами поширилася в українській і білоруській мовах, а потім і в мовах південних слов'ян — в болгарській та сербській. Пізніше вона використана також у багатьох літературних мовах народів Радянського Союзу.
Протягом XVI — XVIII століть, відбиваючи живу українську вимову, окремі букви в українському алфавіті набувають нового значення; в правописі поступово створюється нова традиція. Так, наприклад, букву і писали за історичною традицією, але вимовляли її як / (лісь> діло читали ліс, діло); букву і іноді писали на місці секундарного і, яке походить з о та е (вінь, тілько, Uitcmbf жінка—«Исповедь» Некрашевича), а також використовували для передачі на письмі звука і будь-якого походження (запорожці, Сомкові, собірати— Літопис Грабянки 1710 p.). Для передачі звука і незалежно від його походження зрідка вживали також і букву и (априля, привитання, тилко, потимъу шистдесятъ — Літопис Величка 1720 p.).
Звук Uy що виник в українській мові внаслідок злиття колишніх двох голосних и та ы, передавався за етимологією двома буквами — и та ы, хоч читалися вони однаково. Через те дуже
185 часто в практиці послідовність у вживанні цих букв порушувалась, і замість и ставили ы (бытва, бытий), а замість ы писали и (сина, новими, димъ — Літопис Величка).
Відповідно до живої народної вимови писали після шиплячих букву о замість старого е (чого, старшого, свіжого), подвоювали м'які приголосні (взяття, угоддя, схованню) тощо.
Визначний український письменник кінця XVIII — початку XIX століття І. П. Котляревський користувався тим правописом, який склався в літературній практиці XVIII століття, хоч він вживав букви більш послідовно, ніж його попередники. Котляревський, наприклад, послідовно передає буквою і голосний і, що утворився з t (літо), а буквою и — звук /зо та е (винъ, жинка). Для передачі голосного и залежно від походження поет вживає букви и та ьі (робити, сынъ); перед й та голосними пише букву і для означення як звука и, так і звука і (великій, твій, Пріамова); йотоване о та звук о після м'якого приголосного передає сполученням іо (іому, сліози). У нього буква ъ послідовно вживається на кінці слів після твердих приголосних (бувъ, паробокъ) тощо.
О. Павловський, бажаючи наблизити правопис української мови до більш-менш точної передачі на письмі її звуків, у своїй праці «Грамматика малороссийского наречия» (1818 р.) перший почав вживати букву і для означення звука і незалежно від його походження (чоловікь, выъ, тінь), що пізніше й закріпилося в українській орфографії. Він, як і в сучасній мові, вживав дж і дз (джерело, дзвінь), відповідно до сучасного є писав і (немаі, твоі, насіньні), звук и передавав буквою ы (маты, візьми), продовжував вживати сполучення іо (іого, іому) та ін.
Проф. М. О. Максимович, відомий учений і збирач українських пісень, виступив проти правопису Павловського й запропонував зберегти для української мови історичний принцип орфографії.
Він, наприклад, передавав звук і залежно від його походження буквами о, е, и, у з паєрком зверху та буквою t (столъ, печь, добри, дуброва, літо), звук и передавав буквами ы та и (рыба, сила) і т. д. Правопис Максимовича був дуже складний і для користування незручний, а тому він і не поширився в українській мові.
У харківських виданнях перших десятиліть минулого століття («Украинский вестник», 1816—1819 pp., «Украинский альманах», 1831 р. та інші) в творах, надрукованих українською мовою, використовувався фонетичний правопис з російським звуковим значенням усіх букв: винъ, зирка, шисть, ecu, одынъ, жыто, бачывъ, крычыть, спыть, икнецця, выпье, думає.
Галицькі письменники Шашкевич, Головацький і Вагілевич в 1837 р. надрукували відому збірку «Русалка Дністровая», в якій уперше в Західній Україні ввели до літературного вжитку
186^ народну мову. У дій збірці зроблено крок до дальшого зближення правопису з вимовою звуків. Букви и, є та сполучення йо і ьо в ній вживаються в тому значенні, що й у сучасній українській мові (язик, син, має, маєш, район, дзьобами); зовсім викинута, як зайва, буква ъ; звук і з о та ? передається буквою і, але зберігається буква ? (сокіл, учителів, пісок, тіло). «Русалку Дністровую» з її народною мовою і фонетичним правописом реакційні кола Галичини зустріли вороже і вжили заходів до заборони цієї збірки.
В середині XIX століття в правописі української мови існувала велика розбіжність, багато авторів писали кожен по-своєму (порівн., наприклад, правопис О. Корсуна у збірці «Сніп», С. Kap-пенка у збірці віршів «Барвінок України», М. Гатцука в «Ужинку рідного поля» та в «Українській абетці», правопис П. Куліша тощо).
