Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
3. Суфікси дієприкметників: -ом-ий (старослов.) — формотворчий, вживається в ад’єктивованих дієприкметниках (вагомий, відомий, невідомий, знайомий).
Запозичення відбувалося в усі періоди — праіндоєвро-пейською мовою, праслов’янською, давньоруською, староукраїнською, оскільки в усі часи — від нинішніх до найдавніших — існували міжетнічні контакти, які відбивалися в мовах. Праіндоєвропейська мова запозичила у сусідніх мовах певну кількість слів і сама була джерелом запозичення. Однак виявити їх нині складно. Запозичувалися в основному кореневі морфеми. Також важко довести запозичений характер того чи іншого слова чи морфеми в праслов’янській мові, тому що вона контактувала головним чином з генетично спорідненими індоєвропейськими мовами. Через це дуже часто не знаходиться достатніх підстав для однозначного визначення запозиченого чи питомого характеру певного слова і його морфем.
§ 27. АРХАЇЗАЦІЯ СЛУЖБОВИХ МОРФЕМ
Частина суфіксів і префіксів української мови поступово старіє і виходить з ужитку. В період з XIII по XX ст. з української мови з активного вжитку вийшли, наприклад, такі суфікси:
1) суфікс -ц-а (вживався ще в грамотах XVII—XVIII ст.) творив іменники чоловічого роду із значенням державної посади та особи, що її обіймала: заказца — судовий службо-
62
ведь (XV ст.), державца — намісник, що управляв волостю (XVIII ст.), зрайца — донощик, перен. зрадник, обманщик, (XVII, XVIII ст.), поводца — позивач (XVII ст.), поборца — збирач податків (XVI ст.), радца — радник, член міського самоврядування (XVII, XVIII ст.), судъца — суддя (XVII ст.); вийшли з ужитку у складі слів, що замінилися іншими лексичними одиницями з іншими суфіксами: радца —радник, поводца — позивач;
2) суфікс -ич із значенням “син тієї особи, яка названа твірним словом”, утворював похідні від загальних іменників: братанич — син брата (XVI ст.), воєводич — син воєводи (XVI ст.), войтович — син війта (XVI ст.), отчич — син отця, поміщик (XVI ст.), судич — син судді (XVI ст.), хоружич — син хорунжого (XVI ст.);
3) суфікс -ич у словах із значенням “син”, утворених від особових чоловічих і жіночих імен. Вони також вийиїли з ужитку, а пізніше стали прізвищами: Вармолич — син Вар-моли (XVI ст.), Воронич — син Ворони (XVI ст.), Кулинич — син Кулини (XVI ст.), Миклич — син Микли (XVI ст.), Неми-рич — син Немира (XVI ст.), Опаньчич — син Панька (XVI ст.), Суботич — син Суботи (XVI ст.), Хомич — син Хоми (XVI ст.), Онанчич — син Онанка (XVII ст.). Пор. сучасні прізвища: Ганич (син Ганни), Оришич (син Ориіики), Катрич (син Kam-рі), Мотрич (син Mompi), Маринич (син Марини), Наталич (син Наталі) тощо;
4) суфікс -ич у словах із значенням “син” утворював похідні на базі присвійних прикметників на -ову -ин від особових імен (Іван — Іванів син — Іванович, Петро — Петрів син — Петрович). Вони спочатку були родинними прізвиськами, а згодом частина з них стала прізвищами: Гирманович Петр (XVI ст.), Гринцевич Макар (XVI ст.), Цашкович Федор (XVI ст.), Тиьикович Сергій (XVI ст.), Тишкович Фридрих (XVI ст.), Ярошевич Андреец (XVI ст.). У сучасній українській мові суфікс -ич із цим значенням також вийшов з ужитку. На базі суфікса -ич сформувався суфікс -ович, за допомогою якого від чоловічих імен утворилися похідні форми із значенням “по батькові”: Борис Федорович (XVI ст.), Богдан Петрович (XVI ст.), Герасим Іванович (XVI ст.), Іван Семенович (XVI ст.). Цей суфікс широковживаний і нині;
5) суфікс -ець з пестливим значенням у власних іменах Богданец, Зинец, Федорец, Минец, Михалец, Филонец, Про-нец, Андреец (XVI ст.); Охрімец, Иванец, Ияковец (XVII ст.); Гавршіець, Степанець, Мойсіець, Нечипорецъ (XVIII ст.) зберігся у сучасних прізвищах: Андрунець, Богданець, Bacu-лець, Гаврилець, Данилець, Іванець, Максимець, Мартинець,
63
Пилипецъ, Романець, Степанець, Семенець, Федунець (див. “Довідник українських прізвищ” Ю. К. Редька). У сучасній українській мові пестливий суфікс -ець змінився продуктивним пестливим суфіксом -чик: Андрунчик, Богданчик, Василь-чик, Гаврильчик, Данильчик, Іванчик, Максимчик, Романчик, Степанчик тощо;
6) прислівниковий суфікс -е із значенням ознаки дії у запозичених з польської прикметникових основах на -н-: окружне — люто, жорстоко (XVI, XVII ст.), обличні — особисто (XVII ст.), полне — невідкладно, терміново (XVII ст.), поспол-не — спільно, разом (XVII ст.), потаємне — потаємно, потай (XVII ст.), сполечне — спільно, разом (XVII ст.). У сучасній українській мові натомість вживається суфікс -о з тим самим значенням: потаємно, спільно тощо;
7) суфікс -иц-я із значенням особи за місцем проживання чоловічого роду: кияниця — житель м. Києва (“Словник української мови” П. Білецького-Носенка). Зберігся в сучасних прізвищах: Острениця (пор. Остер), Черкашениця (пор. Черкаси), Кияниця, Мозирениця(пор. Мозир), Тур’яниця(пор. Туря), Тухляниця (пор. Тухля) тощо. Витісняються здебільшого формами на -анин: киянин, мозирянин, острянин, черкащанин;
8) суфікс -ин-я із значенням особи жіночої статі за різними ознаками, в тому числі й за етнічною належністю як відповідник до форм чоловічих назв: рабиня, своякиня, бояриня, ґаздиня, бойкиня, лемкиня, грекиня. У сучасній українській мові він зберігся у невеликій кількості слів, замінюється здебільшого суфіксами -к-a, -анк-а: своякиня — своячка, бойкиня — бойківчанка, лемкиня — лемківчанка, грекиня — гречанка та ін.
