Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
4. У певних словотвірних позиціях наголос може бути засобом вибору твірного суфікса: якщо мотивуюче слово має наголошене закінчення, що усікається, то з числа синонім-них відбирається твірний суфікс з початковим голосним звуком, щоб він зміг “узяти” на себе наголос і таким чином зберегти акцентну модель мотивуючого в мотивованому: бійці — бійцівський, слобода — слобожанський, старці — старцівський, орда — ординський, Кабарда — кабардинський (пор. кобзар — кобзарський, але кобзарі— кобзарів-ський).
Внаслідок дії цієї закономірності на базі ненаголошених суфіксів формується група суфіксів із зумовленим (привнесеним) наголошуванням. Прикметникові суфікси -івськ-ий, -инськ-ий належать до завжди ненаголошених. Проте якщо з їхньою допомогою утворюються похідні від твірних слів з наголошеним закінченням, що усікається, то наголос з твірної основи переходить на голосний звук твірного суфікса. Так формуються суфікси із зумовленим наголошуванням: вуз — вузівський, Ялта — ялтинський, але сини — синівський, родичі — родичівський, старости — старостівський, Махнд —махновський, Карші — каршйнський, Караганда — карагандинський тощо. Отже, при усіченні наголошеної
202
фіналі наголос набуває функції вибору твірного суфікса (дериватора).
5. У префіксальних словах при десуфіксальному та при префіксально-десуфіксальному словотворенні наголос стає одним із маркерів десуфіксації, яка зумовлює наголошення префіксів: безліч, безлад, безмаль, безмір, безсмак, безвість, безвісти, безвус, безкрай, безум, обмаль, обмін, обіг, обік, обіч, облік, обміль, обмір, обніж, обрис, обтиск, обшир, обшук, огляд, підпис. Як правило, префікси в українських словах не наголошуються. Проте коли в процесі словотворення усікається наголошена частина, то наголос переміщується на префікс: підписати — підпис, обміняти — обмін, обшукати — обшук. Наголошення префіксів виникає і тоді, коли в процесі префіксально-десуфіксального словотворення ненаго-лошений прийменник трансформується в префікс: безміри — безмір, без смаку — безсмак, без вісті — безвість, без вусів — безвус, без краю — безкрай. Отже, наголошення префіксів супроводжує безсуфіксний спосіб творення похідних, тому в цій позиції наголос на префіксі є його морфонологічним маркером (виконує функцію морфонологічного маркера безсуфіксного способу словотворення).
6. При формотворенні від місця наголосу в початковій формі іменникової парадигми може залежати форма закінчення у родовому відмінку множини. Якщо у називному відмінку множини наголос падає на закінчення -й, -і, то в родовому відмінку вживається закінчення -ів (з трьох можливих -ів, -о, -ей): а) у топонімах тільки множинної форми на -ан-й, -ак-й, -ик-й, -ар-i(Кияни — Киянів, Новаки — Новаків, Луговики —Луговиків, Кобзарі — Кобзарів); б) у топонімах тільки множинної форми кореневого типу на -й (Лани — Ланів, Низи — Низів); в) у апелятивах множинної форми на -й, -і (штани — штанів, вершки — вершків, граблі — граблів, кобзарі — кобзарів, зубці — зубців, ссавці — ссавців). Якщо ж у називному відмінку множини наголос падає на передостанній склад, то в родовому відмінку вживається або нульове закінчення, або закінчення -ей: а) у топонімах на -ан-и, -ак-и, -йк-и, -ар-и (Богородчани — Богородчан, Кайдаки — Кайдак, Гусари — Гусар); б) у топонімах кореневого типу на -и (Пологи — Поліг, Водолаги — Водолаг, Сірогдзи — Сірогдз);
в) у апелятивних множинної форми на -и, -і (бабусі — бабусь, ножиці — ножиць, суниці — суниць, сани — саней, сіни — сіней, двері — дверей).
7. Наголос може виступати єдиною диференціальною ознакою: а) при розмежуванні лексичних значень фонемно тотожних слів (замок — замок, атлас — атлас, обід — обід,
203
орган — орган, вигода — вигода); б) при розмежуванні видових форм дієслова (наносити — наносити, відміряти — відміряти, прикидати — прикидати, засипати — засипати, обрізати — обрізати, висмикати — висмикати).
Список рекомендованої літератури
Горпинич В. О. Теоретичні питання відтопонімного словотвору східнослов’янських мов. — K., 1973.
Земская Е. А. Современный русский язык. Словообразование. — М., 1973. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. — К., 1991.
Ковалик /. /. Словотворча категорія слов’янських назв осіб за їх національною і територіальною приналежністю // Питання слов’янського мовознавства. — Л., 1958. — Кн. 5.
Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990.
Лопатин В. В. Русская словообразовательная морфемика. — М., 1977. Словообразование современного русского литературного языка. — М., 1968.
Современный русский язык / Под ред. В. А. Белошапковой. — М., 1981. Тихонов А. Н. Словообразовательный словарь русского языка. — М.,
1985. —Т. 1.
Трубецкой Н. С. Некоторые соображения относительно морфонологии // Пражский лингвистический кружок. — М., 1967.
Чурганова В. Г. Очерки русской морфонологии. — М., 1973.
Яценко /. Т. Морфемний аналіз. Словник-довідник. — К., 1980. — Т. 1.
ЗМІСТ
Передмова.......................................................... З
МОРФЕМІКА І МОРФЕМОЛОГІЯ
