Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Лише навесні 1922 р. відбувається різкий поворот у розвитку валютного законодавства і валютної політики. 25 квітня 1922 р. Раднарком УРСР (слідом за аналогічним декретом РРФСР) відмінив обов’язкову до цього часу здачу населенням державі золота, срібла, платини та іноземної валюти. При цьому за Держбанком зберігалося монопольне право на купівлю та продаж золотої і срібної монети, а також іноземної валюти. Дозволявся і вивіз за кордон дорогоцінних металів та іноземної валюти на суму до 50 крб. золотом [13, 1922, № 20, ст. 314]. Цивільний кодекс УРСР, що був введений у дію на початку 1923 p., закріпив право приватної власності громадян у відношенні золотої, срібної монети, іноземної валюти та цінних паперів [14, с. 17].
Держава намагалася регулювати валютні відносини в країні. Основними органами валютного регулювання були Державний банк СРСР, НКФ CPCP та створена у березні 1923 р. Особлива валютна нарада при фінансовому відомстві PHK УРСР, що незабаром перетворилася в орган, який проводив у життя закони по контролю та регулюванню валютних операцій [13, 1923, № 11, ст. 189]. На місцях при фінвідділах було створено валютні інспекції для контролю за обігом
144
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
валютних цінностей. З березня 1923 p. PHK УРСР створив фондові відділи при товарних біржах (з метою упорядкування валютно-фон-дового ринку республіки). Тут мала відбуватися торгівля коштовними металами, іноземною валютою, чеками та цінними бумагами. Членами фондової біржи поряд з державними і кооперативними установами могли бути і приватні особи і підприємства, якщо вони відповідали встановленому законом цензу [13, 1923, № 10, ст. 183].
Новим кроком у розвитку валютного законодавства, що полегшував підприємцям та громадянам здійснення угод з валютними цінностями, було прийняття ВУ ЦВК УРСР у травні 1923 р. постанови «Про валютні операції», що отримало у літературі 20-х років назву «хартії валютних вольностей» [13,1923, № 14, ст. 255]. Якщо проведення валютних операцій державними та кооперативними підприємствами допускалося лише виключно з дозволу держорганів, а всю отриману валюту вони повинні були тримати на поточних рахунках держкредитних установ, то приватні особи та підприємства тримали в Держбанку лише ту валюту, яка отримана від експортних операцій. В той же час закон не регулював дрібні валютні угоди поміж приватниками й не обмежував валютні угоди між приватниками та кредитними установами [13, 1923, № 14, ст. 255]. Таким чином, в перші роки непу, надавши певну свободу для здійснення валютних операцій приватникам держава одночасно, сконцентрувала в своїх руках контроль за здійсненням валютних операцій на вільному ринку (хоча і без дріб’язкової опіки).
На початку непу становище грошового ринку України було дуже не стабільним. Відбувалося швидке знецінення радянських грошей-рад-знаків (за 1921 р. радзнак знецінився у 180 разів, за 1922 р. — в 73 рази). Для того щоб уникнути збитків, населення намагалося як найшвидше обміняти радзнаки на тверду валюту та золото або ж набути товар. За таких сприятливих умов активізувалася чорна біржа (тобто такий інститут вільного ринку, де відбувався таємний нереєстрований обмін та купівля цінностей та валюти приватним шляхом). З початку непу чорні біржи, на яких обертались великі маси цінностей, виникли в усіх великих містах України. Одна з таких бірж існувала на Театральній площі у Харкові та на великих ринках міста — Благовєщенському та Кінному, в Києві — у Семадені (кафе по вул. Воровського) та в «Паярі» [16,1924, З июля; 21, ф. р-823, оп. 4, од. зб. 16. арк. 6]. Тут ділки дізнавалися про комерційні новини, тут стихійно відбувалося котирування радянської та іноземної валюти, укладалися угоди, здійснювалися купівля і продаж іноземної валюти, золота, срібла, платини, дореволюційних цінних паперів тощо. Курс чорної біржи на валюту, золото та цінні папери брали до уваги як державні господарчі органи, так і котировальні комісії фондових бірж, оскільки чорна біржа більш реально визначала попит та пропозицію валютних та фондових цінностей, тоді як на фондовій біржі до 1925 р. котировка відбувалася за офіційно встановленим курсом. [16,
Ю. П. Волосник. Діяльність непманів на валютному ринку..
145
с. 137-139]. До 1926 р. до послуг чорної біржі зверталися державні і кооперативні органи. Це їм було необхідно для набування валюти для здійснення експортно-імпортних операцій. Представники приватного капіталу систематично зверталися до послуг чорної біржі для купівлі золота, іноземної валюти та коштовностей.
Таким чином, вільний валютний ринок (й чорна біржа як його інститут) відігравав помітну роль у фінансовому житті, визначаючи реальну вартість валютних і фондових цінностей, а також курс червінця. Приватний валютний ринок давав можливість непманам акумулювати необхідні кошти в золоті та іноземній валюті, полегшував для них початкове накопичення капіталу, що мало велике значення за умов фінансової нестабільності перших та останніх років непу.
Представники чорної біржі — валютчики, нелегальні скупщики золота, біржові ділки, підпільні маклери, лихварі, дисконтери та інші ділки, тісно пов’язані з приватним валютно-грошовим ринком, складали значну групу, що входила до складу нової буржуазії України. Але підрахувати кількість таких ділків неможливо, оскільки вони, цілком зрозуміло, уникали обліку.
