Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Особенностью российской эмиграции в Польше являлось наличие в ее рядах большого количества бывших военных. Поэтому большинство эмигрантов, несмотря на то, что находилось в Польской республике, придерживалось монархических взглядов.
В развернувшихся в 20-е годы дискуссиях между представителями демократического, республиканского крыла эмиграции по проблемам борьбы с большевиками и будущим государственным устройством России в Польше доминировали носители монархических взглядов, реализация которых угрожала независимости Польской Республики.
Острые споры среди эмигрантов вызвала теория «активизма», т. е. активная борьба с большевиками любыми средствами и с любыми союзниками. На территории Польши эмигранты в конце 20-х годов совершили несколько террористических актов. Ho «всплеска» эмигрантской активности они не вызвали. Таким образом, глубокие идейно-полити-ческие противоречия в среде российских эмигрантов в Польше, выразившиеся в различных теориях о будущей России, а также в вопросе
о методах и союзниках в борьбе с советской властью, не дали эмигрантам возможности создать единый антибольшевистский фронт.
Литература
1. Авксентьев Н. Patriotica. Литература русского Зарубежья. Т. 1, кн. 1.-М., 1990.
А. И. Ёлкин. Концепция восстановления российской государственности.
65
2. Арцыбашев М. Записки писателя. — Вып. 1. — Варшава, 1925.
3. Варшавская речь. (Варшава).
4. Государственный архив российской федерации (ГАРФ).
5. Дело Бориса Савинкова. — М., б. г.
6. Документы внешней политики СССР. Т. 12. — М., 1967.
7. Ершов В. Ф. Белоэмигрантские концепции восстановления российской государственности // Кентавр. — 1995. — № 4.
8. Комин В. В. Крах российской контрреволюции за рубежом. — Калинин, 1977.
9. Львов В. Советская власть в борьбе за русскую государственность. — Берлин, 1922.
10. Матвеев Г. Жертва польского «русофобства» //Родина. —1994. —№ 12.
11. Милюков П. Н. Эмиграция на перепутье. — Париж, 1926.
12. Молва. (Варшава).
13. «Мститель». // Родина. — 1992. — № 4.
14. Наленч Д., Наленч Т. Юзеф Пилсудский. Легенды и факты. — М., 1990.
15. На пути к «третьей» России. — Варшава, 1920.
16. Савицкий П. Н. В борьбе за евразийство. — Прага, 1931.
17. Свобода. (За свободу). (Варшава).
18. Степун Ф. Мысли о России // Современные записки. — Париж, 1926. - Т. 28.
19. Пешехонов А. В. Почему я не эмигрировал? — Берлин, 1926.
20. Руль. (Берлин).
21. Устрялов Н. В борьбе за Россию. Сб. статей. — Харбин, 1920.
22. Шкаренков Л. К. Агония белой эмиграции. — М., 1987.
23. Karpus Z. Iency і internowani rosyiscy і ukrainscy w Poisce w latach 1918-1924.-Torun, 1991.
24. Mikulicz S. Prometeizm w poityсе II Rzeczypospolitej. — Warszawa, 1977.
23. Juzwenko A. Polska a «biala» Rosja (od listopada 1918 do kwietnia
1920 r.). — Warszawa, 1973.
Резюме
В статті розглянуто ідейну боротьбу російської еміграції у Польщі в 20-30 pp. XX ст. щодо шляхів знищення радянської влади та створення нової Росії. Наведено основні монархістські та республіканські концепції відновлення російської державності.
Summary
The article deals with the ideological struggle of Russian emigration in Poland in the twenties-thirties of the XX century about the ways of overthrowing Soviet power and forming new Russia.
The main monarchic and republican concepts of restring Russian state system are shown in the article.
66
HOBATA НОВІТНЯ ІСТОРІЯ
О. О. Чу впил о
КОНСТИТУЦІЙНІ ПИТАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ІНДІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ (20 30-ті роки XX ст.)
Визвольний рух народів Індостану проти англійського панування очолював Індійський національний конгрес (ІНК), що виник у 1885 р. У колоніальний період (до 1947 р.) він був найбільшою і найвпливовішою політичною організацією Британської Індії і являв собою скоріше не партію, а широкий фронт різних антиімперських сил, що тимчасово об’єдналися навколо величної ідеї національної незалежності. З 1919 і до 1947 років у Конгресі домінував М. К. Ганді, який категорично заперечував насилля у будь-якій формі, відстоюючи виключно мирні, конституційні форми боротьби. He випадково, що у 20-30-ті роки конгресистське керівництво конституційним питанням надавало надзвичайного значення.
Однак у радянській історіографії та сходознавчій науці незалежних країн СНД вони не знайшли достатнього висвітлення, хоча їх в тій чи іншій мірі торкалися історики й правознавці в дослідженнях, присвячених конституційному розвитку незалежної Індії та становленню її політичної системи [1].
Дана стаття має за мету дещо заповнити цю прогалину, звернувши увагу на ставлення IHK до конституційної політики щодо Індії британських правлячих кіл та на його власну законотворчу й законодавчу діяльність.
Слід зазначити, що з самого початку свого існування ІНК, знаходячись у лояльній опозиції до британської влади в Індії, майже всі надії покладав на проведення нею конституційних реформ, внаслідок яких англійці поступово передали би управління країною до рук індійців. Тому в перші два десятиліття діяльність конгресистської організації, куди входили елітарні прошарки індійського суспільства, полягала в тому, що її лідери на щорічних сесіях приймали резолюції, в яких схвально оцінювалися колоніальні порядки і лише висувалися нерішучі вимоги їх реформування. Вони також зверталися з петиціями до властей, прохаючи проведення поміркованих реформ, спрямованих на захист і розвиток національної промисловості та розширення складу легіслатур з метою створення там виборної більшості із індійців. Тільки одиниці вимагали тоді надання Індії самоврядування [детально див.: 2].
