Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Прямий м'яз живота — m. rectus abdominis (див. рис. 3.40, 4) — це міцний, плоский м'язовий тяж з поздовжнім (сагітальним) напрямом волокон. Починається зовні на стернальних ребрах п'ятьма—шістьма сухожилковими зубцями і закінчується на лобковій краніальній зв'язці, відділений від м'яза протилежного боку білою лінією. По своєму ходу м'яз має у жуйних — 5, у коней— 9—11, у свиней— 7—9, у собак— 3—6 сухожилкових перетинок, що збільшують фізіологічний поперечник м'яза. Волокна прямого м'яза живота відносно волокон поперечного м'яза живота розміщуються під прямим кутом.
У коней від кінцевого сухожилка прямого м'яза живота відщеплюється зв'язка, що проходить вентрально по краніальній гілці лобкової кістки і спрямовується до колінного суглоба. Це — додаткова зв'язка кістки стегна — ligamentum accessorius ossis femoris.
Піхва прямого м'яза живота — vagina musculi recti abdominis (рис. 3.41) — утворена в ділянці черевної стінки апоневрозами решти трьох м'язів живота, а також глибокими фасціями тулуба й поперечною фасцією. Зовнішній листок піхви у жуйних, коней і свиней утворений апоневрозами зовнішнього і внутрішнього косих м'язів живота та глибокою фасцією тулуба, що зростаються між собою; внутрішній листок — поперечною фасцією й апоневрозом поперечного м'яза живота, що також зростаються між собою.
У собак апоневроз внутрішнього косого м'яза живота розщеплюється в краніальній черевній ділянці на два листки, один з яких є зовнішнім, а другий — внутрішнім листком піхви прямого м'яза. В каудальній черевній ділянці у собак піхва прямого м'яза також має особливості порівняно з іншими тваринами. Зовнішній листок утворений зрощенням апоневрозів решти черевних м'язів, а внутрішній — лише поперечною фасцією. В середній черевній ділянці співвідношення листків таке саме, як і в інших тварин.
178
міологія—вчення про м'язи
m. transversus відщеплення
Рис. 3.41. Схематичне зображення піхви прямого м'яза живота:
А — коня; Б — собаки; В — співвідношення перед пупком; Г — позаду пупка; 1 — abdominis; 1' — його апоневроз; 2 — m. obliquus int. abdominis; 2 — його апоневроз; 2' — відщеплення апоневрозу, що стає внутрішнім і 2" — зовнішнім листками піхви прямого м'яза живота; 3— m. оbliquus ext. abdominis; 3 — його апоневроз; 4 — внутрішній листок піхви; 5 — зовнішній листок піхви; 6 — m. rectus abdominis; 7— linea alba; 8— довгі м'язи спини; 9— вентральні м'язи попереку; 10 — fascia transversalis; 11 — peritoneum; 12— поперечний розпил поперекового хребця; 13— fascia trunci prof.; 14 — fascia thoracolumbalis
М'язи живота беруть участь у формуванні стінки живота. їх скорочення зумовлює стиснення нутрощів та їх вмісту, згинання хребта, а також фізіологічні відправлення — сечовипускання, дефекацію, пологи та акт видиху.
<$> м'язи грудних кінцівок
Біомеханічним дослідженням доведено, що значний вплив на формування кінцівок наземних тварин, а також на особливості їх будови у тварин з різними типами опори та різноманітним зовнішнім середовищем має сила гравітації. Особливо значний вплив сила гравітації має на кістково-м'язову систему, яку вважають антигравітаційною. Тому формування локомоторного апарату і його м'язової системи відбувалось не лише в напрямі вдосконалення переміщення тіла в просторі, а й протидії силі гравітації — статиці (С. Ф. Манзій, В. Ф. Мороз, 1978).
М'язи кінцівок у процесі розвитку зазнавали складних філогенетичних перетворень. У примітивних хордових у шкірно-м'язовій складці було тільки дві групи м'язів — дорсальні й вентральні, а з розвитком плавникоподібних кінцівок з цих м'язів виділились і такі, що забезпечували приведення, відведення та обертальні рухи — супінацію й пронацію.
179
Розділ 3
Відомо, що риби, які перебувають у воді в стані спокою, витрачають дуже мало енергії на підтримання власного тіла. З виходом на сушу перших хребетних різко зросли гравітація й енергетичні затрати організму не тільки на переміщення, а й на підтримання власного тіла, оскільки щільність повітря майже у 800 разів менша за густину води. Повітряне середовище для таких тварин стало гіпергравітаційним, що потребувало зміцнення їхніх кінцівок. З перетворенням плавникоподібних кінцівок на короткі ногоподібні відбулось не лише їх розчленування на ланки, а й подальша диференціація м'язів залежно від топографії та виконуваної ними функції. З первинних дорсальних м'язів виділились розгиначі, супінатори й аддуктори, з вентральних — згиначі, пронатори й абдуктори, що виконують складні рухи кінцівок.
Поряд з диференціацією м'язів вільної кінцівки, що розвиваються з мезен-хімної закладки, посилюється з'єднання кінцівки з тулубом за рахунок м'язів поясу.
Подальша диференціація й ускладнення будови м'язів пов'язані з функцією кінцівки, що перетворилась на складну систему важелів. Ці зміни спричинили утворення дво- і багатосуглобових м'язів, посилення їхніх ста-тодинамічних і статичних властивостей, що пов'язано з втратою багато-функціональності та становленням вузької спеціалізації кінцівок і переходом від стопо- до пальце- й фалангоходіння. Це супроводжувалось збільшенням сили одних м'язів (розгиначів і згиначів) та редукцією інших (пронаторів і супінаторів), а також об'єднанням окремих м'язів у м'язові комплекси з одночасним посиленням їх взаємозв'язків з м'язами сусідніх ланок.
