Інфекційні хвороби, які вражають нервову систему - Суренко М.С.
ISBN 966-7985-53-9
Скачать (прямая ссылка):
Ентеровірусний менінгіт має хвилеподібний доброякісний перебіг. Описані окремі випадки формування гіпертензійного синдрому з нестійкою компенсацією.
Під час спалахів спостерігаються також захворювання, при яких, не дивлячись на лихоманкоподібний початок і виражений менінге-альний синдром, спинномозкова рідина не змінена, хоча і витікає
з підвищеним тиском.
Енцефаліт і менінгоенцефаліт спостерігаються значно рідше менінгіту, їх виникнення пов'язують з вірусами Коксакі А-2, -7, -9, Коксакі В-2, -3, -4, -9, ЕСНО-2, -8, -9, ентеровірусом 71.
Захворювання розвивається гостро: підвищується температура тіла, з'являються загальномозкові симптоми — головний біль, блювання, в'ялість, сонливість, рідше — збудження. Вогнищеві симптоми ураження центральної нервової системи виражені або з початку хвороби, або приєднуються пізніше.
Симптоматика ентеровірусного енцефаліту поліморфна. Можуть бути стовбурові, мозочкові, півкульові варіанти захворювання. Можливі вегетативні розлади, повільність рухів або гіперкінези. В цих випадках клінічно хвороба близька до клініки епідемічного енцефаліту Економо.
Діагностика. Для діагностики використовують виділення вірусів зі спинномозкової рідини, крові, слизу з ротоглотки, калу.
Вирішальне значення в діагностиці мають серологічні дослідження PH, РЗК, РГГА, якщо в динаміці захворювання вдається виявити зростання титру специфічних антитіл у 4 рази і більше.
Лікування.
До засобів специфічної терапії може бути віднесений гі-перімунний донорський імуноглобулін, який містить антитіла до різних типів ентеровірусів, в дозі 1—6 мл/добу в/м протягом усього періоду лихоманки, препарати — інтерферон, рибонуклеаза, циклоферон.
Профілактика.
Специфічна профілактика не розроблена.
Велике значення має раннє виявлення і ізоляція хворих. За контактними спостерігають два тижні. В епідемічному осередку проводять заключну і поточну дезінфек-
46
цію розчинами хлораміну, хлорного вапна або гіпохло-риду кальцію; приміщення провітрюють та проводять ультрафіолетове опромінення.
6.6. Герпетичний менінгоенцефаліт
І Етіологія. Родина герпес вірусів включає понад 80 вірусів, з яких 8 патогенні для людини.
Герпес вірусів Позначення Захворювання
Вірус простого ВПГ- Лябіальний герпес, герпес шкіри та
герпесу І типу l(HSV-l) слизових, офтальмогерпес,
генітальний герпес, герпетичні
енцефаліти, пневмоніти
Вірус простого ВПГ- Генітальний герпес, неонатальний
герпесу II типу 2(HSV-2) герпес
Вірус вітряної ВВВ (VZV) Вітряна віспа, оперізувальний герпес
віспи -
оперізувального
герпесу
Вірус ЕБВ (EBV) Мононуклеоз, назофарингеальна
Ебштейн-Бара карцинома, лімфома Беркёта, хвороба
Ходжкіна
Цитомегаловірус ЦМВ Вроджені враження ЦНС,
(CMV) ретинопатії, пневмоніти, гепатити
Вірус герпесу ВГ-VI (HV-6) Екзантема немовлят
VI типу
Вірус герпесу ВГ-VII Синдром хронічної втоми
VII типу (HV-7)
Вірус герпесу ВГ-VI 11 Саркома Капоші
VIII типу (HV-8)
Віруси герпесу мають не тільки дермо-, але й нейротропні властивості і можуть розмножуватися в нервовій тканині людини, а також уражають еритроцити, тромбоцити, лейкоцити та макрофаги. Здатні до тривалої персистенції в організмі. Інфікування мозку і його оболонок звичайно обумовлене вірусемією. Ураження ЦНС перебігає не тільки за типом енцефаліту, але й як менінгоенцефаліт, менінгоенцефалорадикуліт. Енцефаліт — найчастіша форма герпетичної нейроінфекції.
Епідеміологія. Основні шляхи зараження — повітряно-краплинний, парентеральний, трансплацентарний, статевий. Можливе зараження через побутові предмети, забруднені слиною носіїв збудника інфекції. Первинне інфікування вірусом герпесу відбувається
47
в перші роки життя (від 6 міс. до 32 років), у формі везикулярного стоматиту. Діти інфікуються від батьків у період реактивації у них герпетичної інфекції. В очі вірус заноситься брудними руками. Незважаючи на утворення антитіл, очищення від збудника не настає і носійство триває протягом усього життя, інфекція час від часу рецидивує. Дорослі менш чутливі до первинної герпетичної інфекції, ніж діти. Антитіла до вірусу 1 -го типу визначаються у 70—90% дорослих.
У крові тих, хто перехворів, знаходять антитіла, що нейтралізують вірус, і виявляються секреторні антитіла класу IgA, проте вони не перешкоджають персистуванню вірусу і розвитку латентної інфекції, що проявляється періодами загострення. Вірус персистує у клітинах нервової системи: нейронах, у складі гангліїв.
