Онкология: Учебник - Білинський Б.Т.
ISBN 5-311-01334-6
Скачать (прямая ссылка):
Прогноз залежить насамперед від стадії захворювання на початку лікування, а також від індивідуальних особливостей хворої, біологічних властивостей пухлини і адекватності проведеного лікування. Якщо лікування розпочато в доклінічній стадії, стійке вилікування спостерігається майже в 100 % хворих; при І стадії воно коливається від 85 до 95 %; II стадія дає змогу досягти успіху в 50—60 % хворих; тривале вилікування у хворих III стадії не перевищує ЗО %. При генералізації процесу (IV стадія) можливий лише тимчасовий успіх. Ці дані ше раз підтверджують необхідність ранньої діагностики раку грудної залози.
Трудова експертиза об'єктивно оцінює можливості працевлаштування хворої з урахуванням її колишньої професії, загального стану, наявності ускладнень після лікування і необхідності подальшого лікування для закріплення стабільності досягнутого результату. До призначення хворій інвалідності треба підходити індивідуально, враховуючи весь комплекс фізичних, психічних і соціальних факторів.
255
Частина друга. Спеціальна онкологія
РозділИ. ПУХЛИНИ СТРАВОХОДУ
У стравоході зустрічаються доброякісні і злоякісні пухлини.
Доброякісні пухлини стравоходу можуть бути епітеліального і неепітеліального характеру. До епітеліальних доброякісних пухлин належать поліпи й аденоми, неепітеліальні пухлини — фіброми, невриноми, лейоміоМи, гемангіоми, лімфангіоми. Серед доброякісних пухлин найчастіше трапляються лейоміоми (близько 70 % усіх доброякісних пухлин). Загалом доброякісні пухлини стравоходу становлять 1—1,5 % всіх пухлин стравоходу.
Серед усіх захворювань стравоходу близько 90 % припадає на
рак.
Епідеміологія. У структурі всіх злоякісних захворювань рак стравоходу становить 3 % і посідає шосте місце. Поширеність раку стравоходу серед населення світу нерівномірна. Максимальні показники захворюваності спостерігаються в Гренландії, Ісландії, Франції, Швейцарії, Монголії (до 40 на 100 000 населення). Високі показники реєструються в Туркменистані та Казахстані (від 11 до 27 на 100 000 населення); низькі — у Молдові та Білорусі (1,9 на 100 000 населення). Рак стравоходу в Китаї спостерігається у 20—30 разів частіше, ніж у США. Для України наприкінці XX ст. характерна низька захворюваність на рак стравоходу — 4,3 випадку на 100 000 населення. У чоловіків вона в багато разів вища, ніж у жінок (відповідно 7,8 та 1,2 на 100 000 населення). На рак стравоходу хворіють головним чином люди похилого віку (80 % — старші 60 років). Пік захворюваності на рак стравоходу припадає на вік 70—79 років, а ризик захворіти у віці до 40 років мінімальний. За 1999 р. у цьому віці в Україні не зареєстровано жодного випадку захворювання на рак стравоходу. Низькі показники захворюваності на рак стравоходу в Івано-Франківській області (2,6 на 100 000 населеня), Закарпатській області (2,7 на 100 000 населення) і в м. Києві (2,5 на 100 000 населення). У Львівській області захворюваність на рак стравоходу становить 3,3 на 100 000 населення.
Етіологія. Певні закономірності поширення раку стравоходу вказують на роль деяких факторів у розвитку цієї патології. Висока захворюваність на рак стравоходу в районах узбережжя Північного Льодовитого океану (Гренландія, Ісландія, Якутія)
256
Розділ 11. Пухлини стравоходу
може свідчити про роль навколишнього середовища. Відомо, що фунти в тих районах відрізняються високою солончаковістю, вмістом майже всіх мікроелементів. Мають значення також особливості харчування населення в пих районах (гарячий риб'ячий жир, струганина із замороженого м'яса, риби тощо), вживання міцних алкогольних напоїв, куріння. Особливо великий ризик захворіти в курців, які зловживають алкоголем. Усе це призводить до передпухлинних змін стравоходу (лейкоплакій, езофагіту), на фоні яких і виникає рак стравоходу. При раку стравоходу ознаки езофагіту виявляють у 40 % хворих, лейкоплакії — у ЗО %. Доброякісні пухлини передують раку в 5 % хворих. До групи ризику належать також особи з ахалазією, аденоматозною метаплазією дистального відділу стравоходу (стравохід Баретта). Передрак і фактори ризику
1. Куріння та надмірне вживання аткоголю, особливо си-нергійна дія цих двох факторів.
2. Дієта, багата на жири, але з низькою енергетичною цінністю (дефіцит білків та надмірний вміст нітрозамінів).
3. Ахалазія стравоходу.
4. Стравохід Баретта (аденоматозна метаплазія дистального відділу стравоходу).
5. Синдром Пламмера—Вінсона (залізодефіцитна анемія, дисфагія, атрофічний глосит).
6. Фокальна кератодерма (тайлозис) — генетично зумовлене захворювання у вигляді гіперкератозу долонь і стоп, що супроводжується папіломами стравоходу.
7. У регіонах із високою захворюваністю на рак стравоходу (Південно-Східна Азія) — вірус папіломи людини.
Ь. Поєднання раку стравоходу із пухлинами голови та шиї, раком легенів, що пов'язано з дією тих самих факторів ризику.
9. Опіки стравоходу основами та кислотами.
Патологічна анатомія. Анатомічні відділи стравоходу: шийний, грудний, черевний.
При загальній довжині стравоходу 23—26 см на шийний його відділ припадає 7—8 см, на грудний — 16—18 см і на черевний — 1—3 см.
