Экология человека - Некос А.Н.
ISBN 966-623-347-9
Скачать (прямая ссылка):
Значн дослщження з екологи людини були зроблен у Франци та наведен у публшащях: Поля Вщаля де ла Бланша (1922) «Принципи географи людини», Брюна (1925) «ГеографГя людини», М. Сорре (1943-1952) «Основи людсько! географи» в 3-х томах (1 том - «На-риси екологи людини»).
У 70-80-i роки XX ст., коли стала зрозумша тюна залежнють людини вщ природи i ii стану, намГтився перехщ до ново! щеологи, що
16
розглядае еднють людини i середовища, яю утворюють специфГчну цшснють.
У свш час величезний вплив на створення наукового тдходу до розумГння i ршення проблем екологл людини зробили погляди В. I. Вернадського, А. Л. Чижевського, прац I. М. Сеченова та Гнших вчених.
Фото 1 - Володимир 1ванович Вернадський (1863-1945)
Вернадський В. I. - основоположник науки бюгеох1мл, зробив ю-тотний внесок в розвиток радюгеологи, мшералоги, кристалографл, був прекрасним оргашзатором науки i утверситетсько! освгти. Основы його роботи: «Бюсфера» (1926); «Жива речовина» (1922); «Хь мГчна будова бюсфери i ii оточення» (1965); «Наукова думка як гео-логГчне явище» (1938) тощо. Згщно вченню Вернадського, бiосфера е оболонкою ЗемлГ, що включае як область розповсюдження живо! речовини, так i саму цю речовину. Жива оргашчна речовина розгля-даеться Вернадським як носш вшьно! енерги в бюсферГ Вернадсь-кий - засновник вчення про ноосферу, розвинув матерГалютичне вчення про ноосферу, показавши, що вона знаходиться не над бюс-ферою, а е закономГрним i неминучим етапом само! бюсфери, етапом
17
розумного регулювання взаемостосунюв людини i природи. Людина, за Вернадським, повинна слщувати законам бюсфери i врахову-вати обмеження, що накладаються цими законами на розвиток цивь лГзацл. На змГну бюгенезу (етапи розвитку життя на ЗемлГ) приходить ноогенез - етап розвитку розуму, що поступово перетворюе бь осферу на ноосферу.
Ноогенез - процес розвитку розуму, що поступово перетворюе бюсферу на ноосферу.
З позицш Вернадського, на даному етап еволюци життя ii розвиток пще шляхом ноогенезу. З ноогенезом пов’язане виникнення ново! науки про взаемоуправлГння людського сустльства i природи, яку пропонують називати ноогеникою (Камшилов, 1974). Одна з го-ловних ii задач -виправлення порушень, вщхилень вщ розумних i доцшьних вщносин мГж людиною i природою i запобГгання подГб-ним вщхиленням в юторичному майбутньому.
Ноогеника - наука про взаемоуправлГння людського сустльства i природи, про принципи i методи ращонального втручання в природ-н процеси з метою створення оптимально! взаемоди мГж сустльст-вом i природою.
1ван Михайлович Сеченов (1829-1905) - засновник впчизняно! фГзюлогГчно! школи, в роботах якого затверджувався принцип едно-сп оргатзму i середовища, висувалася Гдея саморегуляцл, що нероз-ривно пов’язана з уявленням про гомеостаз («Рефлекси головного мозку», 1866). Ще наприюнц XIX сторГччя I. М. Сеченов стверджу-вав: «Оргашзм без зовтшнього середовища, що тдтримуе його ю-нування, неможливий».
Величезний внесок у розвиток зовам ново! науки гелюбюлоги, що встановлюе тюш взаемозв’язки мГж функцюнуванням людини як
18
бюлопчно! ютоти з процесами, що вщбуваються в Сонячнш систему зробив видатний вчений Олександр Леонiдович Чижевський. Вш
отримав блискучу освГту, володГв широким кругозором i ерудищею, займався рпними питаннями бюф1зики.
Фото 2 - Олександр Леонiдович Чижевський (1887-1964)
Роботи Чижевського присвячен дослщженню сонячно-земних зв’язюв. Вш стверджував, що з сонячною активтстю пов’язат коливання рiвня захворюваностц смертности функщональний стан нервовог системи у людей, врожайшсть рослин, ттенсив-тсть розмноження у тварин, зокрема комах-шк1дник1в i перено-снитв природно-осередкованих шфекцш, млграци тварин i низка тших бiологiчних процеав. Дослщження Чижевського фксували i вплив Сонця на Гнтенсивтсть ряду сощальних процеав, за що його роботи пщдавали рГзкш критицГ з боку владних структур i, як насш-док, Гзолящя в таборах. Тшьки через багато роив були опублшоваш прац Чижевського, продовжен дослщження гелюбюлогл. НауковГ результата цих дослщжень знайшли практичне застосування в кос-монавтищ, медицин та Гнших областях.
19
У нашш кран довгий час розглядали еколопю людини як данину модГ, що йде вщ захщно! «буржуазно! науки». Переконання, що розглядають людину разом з природою, пщдавалися критищ, але в другш половит XX столптя в науц стали з’являтися новГ Где! i тд-ходи, як Гменувалися термшами геодемологгя (Саушюн Ю. Г., Коте-льтков В. Л ), антропобюгеоценололя (Скарбниюв В. П., Суботш М. Я.). Перша у впчизнянш науковш лгтературГ публшащя «Екологя людини» належить Соколову Н. П. (1964).
Наприюнщ 60-х i в 70-х роках ХХ ст. у свт рГзко зросло число наукових дослщжень, присвячених людин в рГзномангт !! взаемос-тосунюв з середовищем.
З’являються публшаци «Феномен людини» Тейяр де Шардена, «Бюлопя людини» Дж. Харрюона та ш., «Прогрес науки i майбутне людини», «Перспективи людини» Фролово! I. Т., «ГеографГя людсь-ких рас», «Людина: бюлопя i соцюлопчт проблеми»
В. П. Алексеева, «ГеографГчне середовище i бюлогш людини» Олек-се!ва Т. I., монографи «Суспшьство i здоров’я людини» (1973), «На-вколишне середовище i здоров’я людини» (1979) та ш.
